15.1

"Це старійшини", - подумала я, озираючись. Я трохи нервувала. Майже всі повернулися в мій бік. "Можливо, вони роздивляються Надіна, - сказала собі я. - Висувають же сьогодні його, а не мене".

У кімнаті на столах біля стіни стояли їжа з напоями і були зручні дивани, на яких мало хто сидів. Я дивилася, як двоє хлопців розсовували стулки дверей, що ведуть на арену.

Я побачила Юсру.

- Не відходь від неї, - доручив Юсрі Надін.

- А де мої охоронці? - поцікавилася я.

- Тримаються осторонь. Коли ти повертатимешся до палацу, вони підуть із тобою.

Я не відводила погляду з його темних очей, не знаючи, що сказати.

"Бажаю удачі, - звучить якось дивно. Приємної церемонії, - нерозумно". Поки я думала, Надін пішов.

- Ходімо, - покликала Юсра і, взявши мене за руку, повела до м'якого дивана. - Тут буде добре видно, а заодно уникнемо стовпотворіння.

Я мимоволі обурилася - можливо, я якраз не хотіла уникати стовпотворіння, - проте нічого не сказала. Старійшини вишикувалися в ряд, Надін став за ними. Усі мали урочистий вигляд, як на важливому заході. Я почула музику, і люди затихли.

- Це процесія старійшин, - прошепотіла Юсра. - Вони вийдуть і представляться. Найстарший із них запросить висунутого на посаду вождя.

- Я не знала, що тут будуть музиканти, - здивувалася я.

Юсра посміхнулася.

- Ми любимо музику.

- Чудово.

Усі чоловіки встали в ряд. Кілька великих хлопців, напевно, охоронці, залишилися осторонь. Юсра мала рацію, звідти, де вони сиділи, все було чудово видно.

Старійшини підійшли до подіуму, який я спочатку навіть не помітила. Старий, що спирався на тростину, повільно вийшов уперед. Він підняв руку і музика стихла.

- Благородні люди пустелі, ми, старійшини, постаємо перед вами.

Він говорив про те, як важлива мудрість, і про процвітання села. Потім згадав Бахаята, колишнього вождя і висловив йому вдячність.

Юсра нахилилася ближче:

- Зараз почнеться церемонія призначення Надіна.

Я повернулася до неї і шепнула на вухо:

- До речі, він сказав, що вбрання, яке ти мені залишила, не таке вже й традиційне.

- Я здивована.

- Ага, так уже я й повірила. Ти що, й справді думала, я його одягну? Навряд чи б старим сподобалося витріщатися на мою дупу.

Юсра неголосно фиркнула.

- Або, скоріше, занадто сподобалося б.

Я не хотіла про це думати.

- Де взагалі були твої мізки, коли ти одяг вибирала?

- Я просто хотіла показати Надіну, що він втрачає.

Я й гадки не мала, що на це відповісти. Надін не проводив ночі в гаремі, і, схоже, Юсра про це здогадалася. Він усього лише чекав, коли дізнається, вагітна я чи ні, і потім зможе відіслати мене геть.

- Ти хитрістю намагаєшся змусити його провести зі мною час?

- Я намагаюся показати можливості, - відповіла Юсра. - А ти проти?

- Не зовсім, - зізналася я. Хоча, насправді, самореалізована сучасна жінка мала б сильно заперечувати.

- Почалося! - вимовила Юсра, показуючи на арену. - Вони його оголосять, а потім, за кілька днів, оголосять супротивників.

- Яких супротивників?

- Ну, того, хто не згоден із рішенням старійшин. Незгодний має право кинути Надіну виклик.

- І що далі?

- А далі вони битимуться.

Я втупилася на Юсру.

- Битися... як? Тобто за них не голосують?

- Ні. Претенденти б'ються на мечах.

- А вони взагалі в курсі, що нове століття вже настало? На мечах? І як вони з'ясують, хто переміг?

Юсра подивилася на мене.

- Той, хто залишився в живих, - переможець.

- Що? - я схопилася з дивана. - Вони б'ються на смерть?

- Так.

- А Надін знає, що це може статися?

- Ну, звісно. Це наша традиція.

"Дурна традиція", - подумала я, сідаючи назад.

Я не спускала з Надіна очей. От тобі і цивілізований шляхетний чоловік! Чорт забирай, він же не буде вбивати когось на цій арені? А що як буде? А якщо уб'ють його? 

Я повільно сіла на місце. Схоже я зарано розслабилась. Я уявлення не маю, що мене чекатиме якщо з приецом щось станеться. А як смішно звучали мої слова про ставлення шейха до вибору Надіна. Авжеж шейх буде проти того, аби його спадкоємець бився на мечах на розвагу публіці!