12.2

Яка ж я була розлючена! Мене звабили,  апотім посміли звинувачувати  втом, що ми хотіли обоє!

Надін напружився і, здається, став вищим на вигляд. Відкрив рота, але так і не встиг нічого сказати, бо я його перервала.

- Можеш навіть не заводити свою платівку про принца та інші дурниці. Типу ти не хлопчиш-поганець. Я не зробила нічого жахливого! Сам не запитав, чи приймаю я протизаплідні засоби, а про це варто було поцікавитися заздалегідь.

- Повертайся в гарем, - прогарчав він.

- Тепер я у в'язниці? Мене більше звідти не випустять? Ти не дотримаєш і цього слова? - я тремтіла від люті й від страху. Надін впливовий чоловік, ми зараз у пустелі - я зникну, і ніхто про це не дізнається. Хто стане мене шукати? Авжеж не тітка.

Але я не збиралася піддаватися страху. Цього я навчилася вже давно. Потрібно бути сильною і не давати себе ображати, адже ніхто не заступиться.

- Вирушай у гарем, - повторив принц. - Поки я не дізнаюся, вагітна ти чи ні, залишишся в селі.

Мені не сподобалося, як прозвучало «вагітна ти чи ні».

- Потім повернешся в місто.

Про те, що буде, якщо я носю дитину, я навіть і питати не стала. Закони східного світу я знала досить добре, щоб збагнути - дитину мені не віддадуть. Захочу її бачити, залишуся в цій пастці назавжди.

Я стільки всього хотіла сказати Надіну, а він ще багато чого не розумів, але який у цьому сенс? Задовго до цієї зустрічі він склав про мене свою думку. І зараз уже нічого не зміниш.

Я відвернулася і вийшла.

Побачивши в гаремі Юсру, я майже не здивувалася.

- Тобі про це відомо? - запитала я. - Він уже розповів?

Вираз обличчя Юсри не змінився, залишившись таким самим спокійним.

- Надін переживає.

- Який осел! - пробурчала я. - Шкода, що в обличчя я йому цього не сказала. Він у всьому звинувачує мене. До речі, він тобі про це повідомив? Виявляється, у всьому винна я, оскільки обманом затягнула його в ліжко. Так, мій план нарешті спрацював. - я опустилася на диванчик, прикрашений подушками, і закрила обличчя долонями. - Я нічого не планувала. Ну чому Надін цього не розуміє?

Юсра сіла поруч.

- З часом він усе зрозуміє.

- Упевнена?

Я почувалася брудною, немов скоїла злочин, і це було гірше за всі сказані Надіном слова.

- Принц не схожий на інших чоловіків, - пояснила Юсра.

- Однак такий самий дурний, як і решта.

- Це так, - погодилася літня жінка, а коли я на неї подивилася, усміхнулася. - Чоловіки бачать те, що їм хочеться бачити.

- Він думає, що я полюю за гаманцем і обманюю його.

- Це тільки поки що, але щойно він заспокоїться, одразу зрозуміє, що до чого.

- І як скоро це станеться, ти не підкажеш?

- Скоро.

- Ти просто мене втішаєш, - я поклала руки на коліна і, зсутулившись, відкинулася на спинку дивана.

- Ходімо, - сказала Юсра, встаючи.

Я підвелась.

- Ти ж не в темницю мене ведеш?

- Ні, я хочу дещо тобі показати.

Юсра терпляче чекала, нарешті я пішла за нею. Ми пройшли кілька коридорів, перш ніж опинилися у великій абсолютно порожній кімнаті. Величезні вікна і жодних меблів. Я вже зібралася поцікавитися, навіщо ми сюди прийшли, але, повернувшись, побачила на стіні величезний гобелен.

За розміром він був близько десяти метрів і, напевно, над ним працювало не одне покоління.

Я повільно підійшла до нього, уважно розглядаючи довге родинне дерево. Зблизька було видно дрібні стібки - складна і бездоганна робота.

- Це древо Надіна, - вимовила Юсра. - Він може простежити свій родовід на тисячу років назад. На цьому піску проливалася кров його сім'ї, тут жили й помирали сини та доньки. Бути членом королівської сім'ї - означає мати місце в історії.

Це була жива історія не одного покоління або короля. Тут була представлена династія, яка пережила не один уряд.

Мене пронизало сильне бажання. Ні, я хотіла стати не членом королівської родини, а просто шматочком чогось більшого, ніж я сама, стати більш значущою.

- Якщо в тебе буде дитина, то її теж сюди внесуть, - пояснила Юсра.

- Ну, ще невідомо! Народивши від нього, я назавжди залишуся в цій пастці.

- Життя не пастка.

- Іноді мені так не здається. Наприклад, зараз.

Малюк? Я уявити не могла, що таке можливо.

Я обдумала слова Надіна... Підловити його, завагітнівши? Якщо вже на те пішло, я навіть побачення з ним не могла собі уявити, не кажучи вже про те, щоб переспати. Тільки навряд чи я коли-небудь зможу переконати в цьому Надіна.

Якщо я вагітна, то все зміниться. А чи хотіла я побачити своє ім'я на гобелені й дитину від Надіна?

Відповідь з'явилася швидко. Ні. Усе має бути по-іншому, а поки він вважає мене лише шахрайкою, ми сердимось одне на одного і сипемо звинуваченнями. Дитина не повинна з'являтися на світ у таких умовах.

- Щойно з'ясується, що я не вагітна, мені можна їхати, так сказав Надін.

- І ти цього хочеш?

Я подумала про те, яким він був учора, і яка пристрасть нас охопила. Я згадувала про акумулятор для мобільного, який цей чоловік мені приніс, хоча зупинилися ми в пустелі.

Я відчувала доброту... мабуть, Надін був м'якою і великодушною людиною. Проте я не бажала відкривати йому своє серце, та й у його очах я назавжди залишуся звичайною авантюристкою.

- Так, - відповіла я. - Я хочу виїхати. А чи зможу, схоже, дізнаюся не раніше ніж за кілька тижнів.

Юсра дивилася на мене зі здивуванням.

- Ти так просто поїдеш?

- Я знайома з Надіном менше ніж тиждень.

- Але він же принц!

- Здається, ти засмутилася.

- Звісно. Надіну час одружитися. Якщо він сам не вибере собі дружину, йому кого-небудь знайдуть.

"Влаштований шлюб, значить?"

- Навряд чи він це допустить, - промовила я. - Він занадто впертий і нікому не дасть втрутитися у своє життя.

- І все-таки він погодиться, - Юсра подивилася так, немов збиралася щось додати, але промовчала.