10 Каріна

Я провела неспокійну ніч і прокинулася втомленою. Я прийняла душ у прекрасній ванній кімнаті, але не змогла насолодитися цим так, як учора. Здавалося, що красиві покої над мною підсміюються. Яке безумство! Але хіба я не втілила долю коханки, переспавши з Надінос? Виходить, тепер я одна з тих дівчат у гаремі?

«Де хоч якийсь сенс?» - думала я, надягаючи футболку з короткими рукавами і довгу спідницю. З одного боку, я і не особливо шкодувала про скоєне. Надін розбурхав кожну мою клітинку, а хіба не цього очікують від коханця? Я тут на шість місяців - хіба отримувати насолоду в ліжку не найкраще з двох лих?

А з іншого боку, я злегка панікувала, бо просто втратила від нього голову. Раніше з мною такого не було. Ще ніколи я не відчувала такої відчайдушної потреби і не втрачала над собою контроль. Здавалося, я віддала йому частинку себе і вже не могла отримати її назад.

• Дуже глибокі думки, - пробурмотіла я. «Є тільки один спосіб зберегти рівновагу - шопінг».

Я поклала в кишеню гроші, взяла сонячні окуляри і пішла перевіряти твердження Надіна, який пообіцяв, що в селі я зможу ходити куди забажаю.

Коли я виходила, біля дверей гарему нікого не було. У довгому коридорі я призупинилася, не знаючи, в який бік повернути. Вибравши напрямок, я пішла далі. Основна частина палацу, по суті, мала квадратне розташування, і якщо я продовжу іти, то рано чи пізно опинюся в головному холі.

У палаці я зустріла багато людей як у традиційному одязі, так і в західних костюмах чи сукнях. Хтось мені усміхнувся, хтось не звернув на мене уваги, але жоден не поцікавився, що я тут робила. За кілька хвилин я розпізнала картини, що висять на стінах, і зрозуміла, що рухаєюся в потрібному напрямку. Через п'ять хвилин я стояла в холі, звідки вже легко знайшла базар.

Крамнички просто неба і торгові стійки нагадали мені ринок у великому місті. Я посміхнулася продавцям, помилувалася вподобаними шарфами і, завернувши за ріг, зупинилася навпроти стенду з приголомшливими виробами з плетеного золота.

Кожна прикраса блищала на сонці, вражаючи своєю витонченістю і вишуканим дизайном. Там були браслети і намиста, сережки у формі квітів і сердець.

- Дуже гарні, - сказала англійською жінка за стійкою. - Подобається?

- Усе тут таке чарівне! Ніколи не бачила такого великого вибору. Ви робите їх тут?

- Так. У селі. А ти приїхала з міста?

Я кивнула. Грошей, які я взяла з собою, на купівлю чогось не вистачить, дуже шкода. 

- А хто робить ці прикраси? - запитала я.

- Три чи чотири сім'ї. Жінки працюють разом. Матері передають навички дочкам, і так уже багато років.

«Досвід передається з покоління в покоління? Не дивно, що робота виходить ідеальна».

- А це далеко звідси? Можна подивитися, як роблять ювелірні вироби?

Інша жінка повільно кивнула.

- Так, ти приходь сьогодні після обіду. - Вона дала адресу. Я посміхнулася.

- Чекаю з нетерпінням. Дякую.

- Нема за що. - Жінка трохи вагалася, а потім запитала: - Ти з Надіном?

Я намагалася не почервоніти.

- Так, із Надіном. - Щоб це не означало.

- Він хороша людина. Його висунули в кандидати на посаду вождя. Ми всі сумуємо за Бахаятом. Надін зараз дуже самотній, можливо, поруч із тобою... - Її голос затих.

Я насупилася. Юсра теж згадувала про самотність принца. Чому? У мужика є гарем, у який він може поселити стільки жінок, скільки захоче. Про яку самотність може йти мова?