8.3

- І це зовсім не те саме, що розмова після вечері.

- Я знаю.

- Ви просто хочете, щоб останнє слово залишилося за вами, - пробурчала я, підійшовши до столу.

Я поставила келих на стіл і підійшла до візка. Знявши куполоподібні кришки, побачила печеню, салат, овочі та страву з картоплі, яку я вже їла в палаці і яка була такою смачною, що від одного погляду на неї можна було роздатися в талії.

Я кинула на Надіна погляд через плече.

- Дуже по-західному. Ви завжди так їсте?

- Мені подобається різна кухня.

«І, напевно, різні жінки?»

Запитання мене здивувало, хоча ставити його я не стала. Може, я просто не хотіла цього знати. За інших обставин Надін би мені сподобався, і, ймовірно, навіть дуже.

Я поклала їжу і передала йому тарілку, собі я взяла значно меншу порцію. Все ще нервуючи, я не знала, скільки зможу з'їсти.

«З боку вечеряти на декоративних подушках, здається набагато романтичнішим заняттям» - подумала я, намагаючись влаштуватися зручніше. Надін недбало розташувався на подушках, демонструючи свою чоловічу привабливість, і це мене дратувало, оскільки у своїй безглуздій сукні я ніяк не могла вибрати зручну позу.

Мені вдалося дотягнутися до виделки, не з'їхавши з подушок.

- Коханки у вас ніколи не було, а жінок у гаремі?

- У мене особисто, ні. Бахаят мав п'ятнадцять. - Надін усміхнувся. - Він не став їх міняти, коли вони постаріли. Можливо, він до них прив'язався або овчинка просто не варта була вичинки. Незалежно від причини, коли йому пішов вісімдесятий рік, його жінки були лише на кілька років молодшими.

Незважаючи на напружений стан, я розсміялася.

- Гаремні дівчата-старенькі! Ви серйозно?

- Цілком. Іноді на обіді гостей шокувало, що їжу подавали напівоголені жінки, яким було вже шістдесят із хвостиком.

- Навіть уявити складно. - я начепила на виделку кілька зелених квасолинок. - Я повинна буду обслуговувати гостей під час обіду?

- Ні.

Я майже вже зібралася підкреслити, що мала досвід роботи офіціантки, і тому для мене великої різниці не було; і тільки потім згадала, що тут робила. Хіба я б хотіла прислуговувати в такому вбранні в кімнаті, повній чоловіків?

- Куди мені дозволено виходити? - запитала я. - Можна гуляти палацом? А прилеглою до нього територією? А в селі? Що від мене очікується протягом дня? Я звикла працювати, а заняття сексом не можуть тривати нескінченно. Ну, хвилин шість від сили. Залишається багато вільного часу.

Надін подивився на мене, я ж щосили вдавала, що безтурботно їла свою вечерю.

- Ти так запросто мене ображаєш?

- Що? - мої очі розширилися. - А-а-а-а, так ви про це? У мене і в думках не було вас образити.

- Упевнений, якщо такі думки в тебе з'являться, результат буде приголомшливий.

Я взяла келих:

- Звісно, на це піде кілька годин, та все ж мені буде потрібно чимось заповнити залишок дня.

- Палацом чи селом можеш вільно гуляти, ніхто тобі не заважатиме. Але ти не повинна виходити за територію, де починаються поля.

- А якщо я все-таки не послухаюся, звідки ви про це дізнаєтеся? - поцікавилася я. - За мною спостерігатиме охорона? Або ви мені на шию дзвіночок повісите?

- Якщо ти підеш за безпечні межі села, то просто-напросто загинеш, - пояснив Надін тоном, який свідчить про те, що він знає, про що говорить. - Ти загубишся і помреш. Це в кращому разі. Буде гірше, якщо тебе спіймає банда розбійників. Тобі не сподобається їхнє поводження.

Я кинула виделку в тарілку і зіщулилася.

- Мені все ясно, - прошепотіла я. - Про банди розбійників я в курсі. Вони зазвичай нападають на село?

- Ні. Нас занадто багато і ми дуже добре захищені. Хоча вони полюють на тих, хто випадково забрідає в пустелю або на маленькі групи, які не можуть за себе постояти.

- Я повинна прибрати зі столу? - запитала я, коли ми закінчили вечеряти.

- Звісно.

- Наступного разу я хочу грати роль привабливого принца, - пробурчала я. - А ви будете мені прислуговувати.

- Малоймовірно.

Я закотила очі, трохи постояла, а потім потягнулася за його тарілкою. Коли я нахилилася в його бік, виріз сукні відкрився достатньо, щоб Надін міг побачити мої груди. Надивитися він так і не встиг, я випросталася. По тілу прокотилась хвиля жару.

Поставивши брудний посуд на тацю, я нависла над столом:

- І що далі?

- Кава. - Надін кивнув у бік розкладної ширми в кутку.

Я підійшла до ширми, відсунула її вбік і вперла руки в боки.

- Ти що жартуєш? - я відійшла, щоб Надін зміг побачити те, про що він уже знає.

- Ну?