8 Каріна

Я дивилася на зачинені двері, намагаючись збагнути, чи насправді клацнув замок, чи почутий звук - лише плід моєї уяви. Але чи потрібно мені це знати? Жити разом із Надіном мені не доведеться, а отже, у мене буде чудова нагода усамітнитися і багато місця. А це, як вважала я, приємні новини. "Уже добре", - подумала я, намагаючись побачити промінчик надії там, де все могло обернутися жахливо.

Щоб роздивитися величезні апартаменти, я повернулася в протилежний бік. Безліч кімнат переходили одна в іншу. Там висіли чудові гобелени і стояли красиві дерев'яні столи ручної роботи. Підійшовши до одного з них, я помацала інкрустоване дерево. "Справа рук неймовірно талановитого майстра", - подумала я. Скільки часу пішло на створення однієї такої речі?

Цікаво, хто-небудь зробив опис меблів і творів мистецтва? Якщо ні, то його потрібно зробити. Це ж збережена історія! Мабуть, якщо в бібліотеці є науково-дослідні книжки, я могла б почати роботу. Звісно, тільки в тому разі, якщо мене не закрили тут, як арештантку.

"А з'ясувати це можна єдиним способом", - пробубнила я, ступаючи кам'яною підлогою в інший кінець кімнати. Але не встигла я підійти до різьблених дверей, як почула кроки.

Обернувшись, я побачила літню жінку, яка йшла до мене, одягнену у вільну довгу сукню, на вигляд і легку, і зручну. Сиве волосся жінки було укладене у високу зачіску. Її золоті сережки погойдувалися у вухах, а на зап'ястях висіла купа браслетів.

- Ти, мабуть, Каріна, - сказала вона з усмішкою. - Мені сказали, що ти приїдеш. Ласкаво просимо до Зимового палацу. Мене звати Юсра.

- Дякую.

- Ми всі просто в захваті від того, що гарем знову оживе. У цих стінах занадто багато місяців панувало мовчання.

Почувши слова Юсри, я відступила назад.

- Ти думаєш, закривати жінок у гаремі - правильно?

- Звичайно. Необхідно зберігати старі традиції. Не варто вважати їх марними лише тому, що вони старі.

- З цим я згодна, тільки що хорошого в тому, що жінок проти волі саджають під замок з єдиною метою - приносити задоволення чоловікові. Яка від цього користь жінкам?

Юсра насупилася.

- У мешканок цього гарему хороше життя. А якщо дівчині пощастить народити вождю дітей, то вона залишиться тут назавжди - навіть якщо вона йому набридне.

- Не найкращий аргумент. І чому саме він має право від неї відмовитися? Чому не вона? А якщо їй не захочеться тут залишатися? Може, вона забажає піти в село і створити сім'ю з реальним чоловіком?

- Тоді вона це зробить.

- Ось так просто?

- Звісно. Зовні немає замку, Каріно. Замок тут тільки один - із внутрішнього боку - для того, щоб не впускати сюди чужих. Ще нікого не тримали в Зимовому палаці проти волі.

"Сьогодні все змінилося", - понуро подумала я. 

- Прошу вибачення, - вимовила я. - Я втомилася. Для мене тут усе нове й незрозуміле. Я не очікувала... цього.

Юсра знову посміхнулася.

- Гарем красивий, ти в цьому сама переконаєшся. Тут багато дивовижних речей і є на що подивитися. Ходімо, я тобі покажу.

Я пішла слідом за нею коридором до спалень. Там були великі ліжка з прозорими балдахінами, вікна виходили в сад. Красиві стельові вентилятори розвіювали повітря, а шикарні килими ручної роботи розфарбовували підлоги різними кольорами.

- Я взяла на себе сміливість вибрати для тебе кімнату, - сказала Юсра, входячи до великої спальні, засклені стулкові двері якої вели в сад. - Якщо вона тобі не сподобається, то можеш перейти в іншу.

- Кімната прекрасна, - відповіла я, намагаючись не звертати уваги на ліжко величезних розмірів. Ліжко було надто великим не тільки для двох, а й, напевно, для шести осіб. У гарем Надін, найімовірніше, не піде. А отже, поки я перебувала тут, мені нічого не загрожувало. Турбуватися варто було тільки в тому разі, коли він мене покличе. Так втішала себе я, відчуваючи, як від хвилювання перехоплює горло.

- Твої речі тут, - Юсра вказала на валізи біля стіни. - Тобі допомогти?

- Ні, дякую. Я їх сама розпакую. - Усе-таки я вже багато років сама збирала й розбирала валізи.

- Я приготувала тобі традиційний одяг.

"Традиційний для чого?"

Я пішла за Юсрою в гардеробну. Там стояла велика стінна шафа і кілька тумбочок з шухлядами. 

У шафі висіли довгі вільні сукні. Я доторкнулася до прикрашених візерунками рукавів і зрозуміла, що вони пошиті з шовку, оздобленого неймовірно дрібними стібками. Різнокольорові сукні з рукавами-крильцями були одна красивіша за іншу. Тканина виявилася абсолютно прозорою, і це я зрозуміла тільки після того, як зняла річ з вішалки і подивилася на неї, тримаючи перед собою.

У стегнах з'явилося тремтіння.

- А... гм, що мені під них надягати?

В усмішці Юсри промайнуло бешкетування.

- Нічого не треба, - засміялася вона. - Тобі вони сподобаються. Коли я була молодою, я обожнювала такі сукні. Оздоблення з намистин і візерунки роблять жінку трохи скромнішою і водночас дають їй змогу мати таємничий вигляд в очах чоловіка. Тканина пестить шкіру, нагадуючи про дотики коханого. Ти це сама побачиш.

"Занадто багато інформації", - подумала я, поспіхом повернувши сукню в шафу, і відчула, як спалахнули щоки, але не зрозуміла, чому саме я почервоніла.