7.2 Каріна

На щастя, коли скажена коняка поскакала до невеликого підйому то стала сповільнюватись. На той момент у мене вже серце було в п'ятах і готувалось вистрибнути на пісок крізь чоботи.

• - Ну ти  і тварюка! - прошепіла я до коня. - Ледь не довів мене до серцевого нападу!

 Надін наблизився до мене. А я перевела погляд на те, що знаходилось за пагорбои. 

- Це і є село? - здивовано запитала.

- Так.

- Вам потрібно навчитися давати правильні визначення.

Я припускала, що побачу кілька наметів, примітивну комору і, можливо, навіс. Натомість перед мною постало процвітаюче аграрне місто з вулицями, будинками, коморами та полями.

- Вони займаються сільським господарством?

- Так. Ґрунтові річки дають змогу зрошувати землю. У пустелі вода - життя.

Я не могла відразу в усьому розібратися.

- Скільки людей там живе?

- Кілька тисяч.

- Це насилу можна назвати селом.

- Воно розрослося, - тон у принца був явно вдоволений. Баче ж що справив на мене враження.

За будівлями були поля, що простягаються вздовж долини до насипних пагорбів. Попереду виднілися ринки просто неба і велика будівля, яка цілком могла бути мечеттю або школою, а також дорога, що веде в долину. Нею повільно їхали в село вантажівки. Вдалині біля прямовисних скель височіла кам'яна будівля.

- А це що? - запитала, показавши на ту будову.

- Зимовий палац.

- Чий палац?

- У давні часи шейх Баслааму тут  щороку проводив там кілька місяців. Коли він перестав приїжджати, рада старійшин дала народу вождя. Майбутнього вождя висувають у кандидати, і, коли його оберуть, він служить двадцять п'ять років.

- І вождем обов'язково має бути чоловік, правильно?

Знову блиснула його карколомна усмішка.

- Зрозуміло. Ми - прогресивна країна, але поки що не готові віддати владу в руки жінок.

- Ну, як типово! - пробурмотіла я. - Отже, вождь отримує в користування палац і все, що додається до нього?

- Так. Колишній вождь, Бахаят, помер кілька місяців тому, тому стали шукати нового. Бахаят люб'язно дозволяв мені гостювати в палаці, коли я тимчасово жив у селі.

- Тому що ви син шейха.

- Частково. Ми близько спілкувалися, він був мені кимось на кшталт дідуся.

- Ти, мабуть, за ним сумуєш?

Надін кивнув і поскакав униз схилом гори.

Стежка виявилася простішою, ніж виглядала. Я непохитно рухалася вперед, дозволивши коню самому обирати дорогу. Тварина, напевно, впевненіше дійде до мети, ніж змогла б я.

Щоб спуститися в долину, знадобилася майже ціла година. Проїжджали ми повз поля і фермерські будиночки, аж поки не ступили на земляну стежину, що проходила біля асфальтованої дороги. Я не могла повірити, наскільки великим було так зване село, і як багато людей там жило. Село поєднувало в собі старовину і сучасність: поруч із водяними млинами стояли генератори.

Там переважали кам'яні будинки з великими вікнами і товстими стінами. Навіс над ґанком забезпечував тінь. Майже в кожному будинку був город, до якого проклали труби, що подавали воду.

Люди махали Надіну руками і вигукували вітання. Він махав їм у відповідь. Я відчувала на собі пильні погляди і не знала, як реагувати.

Відносний спокій зник, щойно подорож почала добігати кінця. Надін ненадовго відтермінував вирок, і тепер час розплати майже настав. Що буде далі?

- Мене поселять у палаці чи в іншому місці? - поцікавилася я.

- Тобі нададуть покої в палаці, окремо від моїх.

Це добре. У мене буде особистий простір.

- А душ там є?

Він ковзнув по мені поглядом. В очах з'явилося здивування.

- І такий, що задовольнить навіть тебе.

Чудово. А після того, як я прийму душ? Що трапиться сьогодні ввечері? Кого маю задовольнити я?

- У тебе буде електрика і багато інших сучасних зручностей, - повідомив він.

Від страху в усьому тілі з'явилося тремтіння, але я намагалася не звертати на це уваги. "Поки грім не вдарив, нічого переживати", - сказала вона собі. 

Коли ми приїдемо до палацу, я почну думати, що робити далі. А зараз краще просто насолоджуватися дорогою.

"Але ж залишилося всього нічого", - подумала і відчула, як у душу обережно забирається паніка.

Щоб хоч якось відволікти себе від цих думок, я вивчала ринок просто неба, повз який ми проїжджали. Там продавалося багато фруктів і овочів, а також стояв стенд з улюбленими виробами з плетеного золота. Пізніше я повернуся сюди хоч пороздивляюсь - це підніме настрій. 

Ми завернули за ріг, і перед нами з'явився Зимовий палац.

Палац складався з кількох будівель - найбільша була в центрі. Кам'яна будівля з вежами, що височіли, була оточена величезною кам'яною стіною. Дах із черепичної покрівлі, ймовірно, мав спеціальне покриття, через що й переливався на яскравому сонці.