7.1 Каріна

Я втягнула повітря, наповнюючи легені. Необхідно було взяти себе в руки. Те, що я вважаю Надіна привабливим, ще нічого не означає. Звичайний біологічний потяг. Добре, я відчула невелике поколювання, але поколювання - далеко не любов. Мені зовсім нічого не загрожує. Просто, коли принц нарешті забажає побачити мене у своєму ліжку, то, можливо, мені не буде гидко. А це плюс. Треба мислити раціонально.

- Що таке? - вимогливо поцікавився Надін. - Тобі погано?

- Ні, чому ви питаєте?

- Ти незвично виглядаєш.

Напевно, так висловлюються принци, коли хочуть сказати: "У тебе дивний вираз обличчя". Принаймні, я так припускаю. Щоправда, відповідати на завуальоване запитання "про що ти думаєш?" я не збиралася.

Зараз, мабуть, саме час змінити тему.

- Як довго ви живете в пустелі?

- З дня закінчення університету.

- А чому ви обрали саме пустелю?

- Коли мені було десять років, ми з братами там проводили літо. У нас заведено, щоб королівські сини знайомилися з життям кочівників. На мене завжди тиснув палац і його правила. А в пустелі я відчув себе як вдома. Щороку я туди повертався і жив із різними племенами. Одного разу, проводячи літо в селі, я зрозумів, що це місце в майбутньому стане моїм домом.

- Ви не хотіли гуляти Парижем і зустрічатися з супермоделями?

- Я там був. Місто красиве, але воно не для мене.

- А як же супермоделі?

Надін не потрудився відповісти. Сонце палило, але не виснажувало. Я поправила платок. І продовжила розмову, знову змінюючи тему.

- Чим ви займаєтеся в селі? Невже продаєте верблюдів?

- Я працюю зі старійшинами та власниками компаній над розбудовою міцнішої фінансової інфраструктури. Там гуляють непогані фінансові кошти, проте ніхто їх не контролює, і вони нераціонально використовуються.

- Дайте-но вгадати - ви фінансист за освітою.

- Так.

Розмова знову не клеїлась. Але через кілька хвлин вже Надін став розпитувати:

• - Тобі подобалось працювати в палаці? 
• - А у мене був вибір? - я знизала плечима. - Коли все почалось,  і тітка, яка вже давно живе в Баслаамі запропонувала мені допомогу, я вирішила погодитись. Спочатку мене взяли в свій будинок, але потім вирішили, що краще, якщо я буду жити постійно в апартаментах для слуг. 

- - А твоя сестра? Ти щось знаєш, про спроби влаштувати її шлюб?

- Я відмінно виконувала свою роботу. Що стосується решти, у цій частині світу заведено влаштовувати шлюби. Але родичі мене не посвячували у свої плани. 

- - І твій шлюб не намагалися влаштувати? 

- Тітка щось пропонувала. Проте я категорично проти. Я маю обрати свого чоловіка сердцем спочатку. 

- І не хочеш розбагатіти?

Він так нічого й не зрозумів.

- Річ не в грошах.

- Ти мені про це вже говорила, - з його вуст це прозвучало так, ніби він мені не вірить.

Я подивилася на пустелю, що простягалася попереду. Нічого схожого на село в полі зору не було, а я хотіла якнайшвидше дістатися до місця - верхова їзда в товаристві Надіна була дуже виснажливою.

Роздратування клокотіло всередині і, зрештою, виплеснулося назовні.

- Та що вам про це відомо? - не витримала. - Ви ніколи не зрозумієте. Ви ж принц і виросли в привілейованому середовищі. Вам не потрібно було переживати про те, чи буде у вас завтра їжа чи ні. Ви й гадки не маєте, що це таке, коли мати плаче, бо на вечерю нічого їсти, бо батько забрав усі гроші. Так, він так чинив. Приходив і забирав у неї все до єдиної копійки. Бо він бачте ці гроші заробив і переда з-за кордону! І йому було начхати, що його подачки вже давно витрачені. Іноді він навіть продавав речі з дому, наприклад такі, як телевізор. Тато любив гуляти, його друзі були для нього всім,  втой час як ми, сім'я - порожнє місце! Але мати його любила. 

Я глибоко вдихнула, тамуючи сльози які непрохано лізли назовні. НІколи, ні за яких обставин я не буду любити когось, так як моя бідолашна мати! 

- Я росла в бідності. Жахливій бідності. Іноді одяг мені сусідські жінки. Я, звісно, цінувала добрі наміри цих людей, але при цьому вдягати сукні, в яких уже ходили до школи чиїсь доньки, було для мене принизливо. Входити наступного дня в клас і чути сміх і перешіптування... Ви й гадки не маєте, що означає бути об'єктом милосердя!

Віддавшись емоціям, я й не помітила, як у пам'яті спливло минуле, поки воно зовсім мене не поглинуло. І раптом захотілося втекти геть від спогадів, і я стукнула коня, той несподіван відчув моє хвилювання і понісся вперед, змусивши мене заціпеніти від жаху.