7 Каріна

До третього дня між нами встановився певний порядок. Миритися з таким становищем мені було неважко, тому що більшу частину часу Надін просто не звертав на мене уваги. Ми разом зупинялися в таборі і зрідка перекидалися словами, але їхали в різних машинах, і Надін поводився так, немов я була одним із його чоловіків. Це допомогло мені розслабитися і не думати про місце призначення.
"Пустеля по-своєму красива", - подумала я, коли ми зупинилися на обід. Кухар дав мені тарілку з рагу, і я з вдячністю посміхнулася. Сухе повітря добре позначалося на волоссі, щоправда, я вмирала від бажання прийняти душ. На той час я так хотіла помитися, що за п'ятнадцять хвилин під теплою водою і шматок мила віддала б що завгодно.
Я, як зазвичай, сиділа в самій глибині табору. Цього разу скель за спиною не було, замість них стояли вантажівки. Хоча ніхто й не ходив із рушницею, я знала, що чоловіки постійно спостерігають за місцевістю, а Надін - більше за інших.
Принц дивився в небо, вивчав горизонт. Я вважала, що він зможе визначити наближення кролика, лисиці або ще когось небезпечнішого в радіусі п'яти кілометрів.
Мені подобалося, як він поводився з людьми. Надін викликав повагу, не вимагаючи цього. На нього дивилися з повагою, він був лідером від природи.
Минулого вечора Надін приніс мені додатковий павербанк, щоб я могла зарядити телефон, і якщо захочу могла читати. На вчинок божевільного дикуна начебто не схоже.
Тоді, може, вся ця нісенітниця з коханкою не така вже й огидна. Він розумний і сильний. З іншими він навіть жартує. Мені подобається його сміх, хоча, розмовляючи зі мною, принц ніколи не сміявся.
Покінчивши з обідом, я помила тарілку в спеціальному відрі, а коли випросталася, побачила поруч Надіна.
Я аж підстрибнула.
- А не підкрадатися не можна?
- Ми майже прибули. Конем їхати не більш як п'ять кілометрів, а вантажівкою - мало не всі сорок. Вантажівкам потрібна дорога. Решту шляху я поїду верхи. Ти не бажаєш приєднатися?
Серце пішло в п'яти. Я боялась коней. В дитинстві мене ледве не укусила коняка. Я хитнула головою.
- Не впевнена, що це гарна ідея…
- Це чудова ідея, - запевнив мене принц. - Вже за годину зможеш відвідати баню…
Я не знаю, навіщо йому моя компанія. Але трястись в вантажівці, чи потерпіти трохи коня - що краще?
- Тобі потрібно переодягнутись, - вирішив за мене Надін.
Я озирнулася. Вдень намети не ставили, а отже, усамітнитися буде ніде. Може, сховатися за одну з вантажівок?
Ясно було одне - за ввічливістю ховався наказ.
- Мені немає в що переодягатись.
- Про це я подбав, - відповів Надін.
Один куточок його рота зігнувся. Це був справжній вигин, що майже нагадував усмішку. Я не розуміла, чому мені має покращати, якщо я його розсмішу або змусю усміхнутися, але я щиро вірила в те, що саме так і буде.
- Абу вже тримає твій одяг. У тебе є п'ять хвилин.
- Але коней все одно немає.
- Скоро будуть.
Надін пішов. Я дивилася йому вслід, не знаючи, як його розуміти. З одного боку, він на шість місяців узяв мене в коханки, у чому мало хорошого, але, з іншого - він організував електрику і піклувався, хоч і на відстані. А це означає, що я вступила в найдивніші стосунки, які в мене коли-небудь були в житті.
Одяг виданий одним з помічників принца в основному складався з захисту від сонця і піску. Щоб його одягнути навіть не треба було усамітнюватись, адже скидати джинси потреби не було.
Рівно через чотири хвилини і тридцять секунд прискакав чоловік із двома кіньми в поводу. Надін поговорив із ним і підвів коней до мене.
- Наскільки добре ти їздиш верхи? - поцікавився він.
- Чи не надто пізно про це переживати?
Він подивився на мене. Я б багато чого віддала за те, щоб його губи зігнулися в усмішці.
- У мене погано виходить. Колись пробувала, тому теоретично знаю, як сидіти в сідлі. Але чесно - коні мене лякають…
Один із чоловіків підійшов ближче і підставив зчеплені разом долоні, утворюючи сходинку. Я озирнулася й подивилася на вантажівки, у яких лежали всі мої речі та дамська сумочка. А ще там було безпечно. Не треба трястись в сідлі, відчуваючи як норовлива тварина під тобою може відібрати контроль і помчати в дюни.
Невже я поїду геть, нічого не взявши із собою? А чи був у мене вибір?
Відштовхнувшись від "сходинки", я перекинула ногу через сідло. Надін сів на коня, а потім підвів свою тварину ближче до мене.
- Ми поскачемо на північний схід.
- І ви справді думаєте, що я знаю, де це?