5 Надін

Я знайомою дорогою веду машину в пустелю. Першого дня ми ще проїзджатимемо села і маленькі містечка, а завтра в цей самий час усі ознаки цивілізації вже залишаться позаду.

На щастя, Каріна мовчала. Після безсонної ночі я не був схильний до безглуздих розмов. За звичайних обставин, я не став би звинувачувати її в тому, що не виспався, але я провів усю ніч перевертаючись у ліжку, бо не міг забути про неї. А враховуючи той факт, що за день до цього я бачив її майже повністю оголеною, не думати про неї виявилося непосильним завданням.

В цьому був парадокс білявки. Вона відштовхувала. Але коли я намагався викинути її з голови - це не вдавалось! Як же я сердився на себе і на неї водночас. 

Здавалося, що форми її тіла немов закарбувалися в мозку: для того, щоб побачити цю світлу шкіру і повні груди, навіть не потрібно було заплющувати очі. Цей образ переслідував мене, нагадуючи про те, як довго я обходився без жінки, відчутне бажання ще більше злило.

Я розумів, що злився більше на себе, ніж на дівчину, але куди простіше зробити винною Каріну. Якби я не володів собою, то пригальмував би і взяв її просто тут на передньому сидінні, наплювавши на чоловіків, які мене супроводжували. Однак я так не вчиню. І не тільки тому, що ніколи не стану брати її силою або виставляти на огляд слугам, а й тому, що моє бажання було по-справжньому особливим: я хотів саме білявку, а не безлику жінку для задоволення своїх потреб. Це мене й турбувало.

З дня смерті Айші минуло п'ять років, і всі ці роки я оплакував її відхід. Не сперечаюсь бажання приводило мене в чиєсь ліжко, але в ці короткі години я просто задовольняв свої фізичні потреби. За допомогою жінки я всього лише досягав мети і нічого більше. Я відмовлявся вірити в те, що з Каріною у все по-іншому. Вона теж тіло для задоволення потреб. Такої як Айша я більше не зустріну. Моя дружина була чистою, немов пустельна сльоза. А українка - я просто впевнений вона прорахована і корислива. 

Каріна  зовсім не схожа на мою усміхнену темноволосу красуню дружину, з якою ми разом виросли. Про Айшу я знав усе. Жодних несподіванок чи таємниць, це мені подобалося. Айша розуміла мене, моє становище і призначення. Вона була гордою жінкою, але при цьому ніколи не вважала себе рівною мені. Я був її чоловіком, а про більше вона і не мріяла.

Я кинув погляд на ідеальний профіль Каріни та її повні губи. Певно в цьому і є проблема. Її рот ніби створений для задоволення чоловіка. Ось чому мене так тягне скуштувати її принад. Чисто фізичний потяг. 

Я знову глянув на неї і помітив, що її щока злегка здригається, немов дівчина тривалий час сиділа з міцно зціпленими зубами. Вона сильно стискала руки і була бліда. І тоді я вловив якийсь запах із гірчинкою... Страх.

Від цього стало якось навіть гидко. Я був не настільки жорстокий, щоб дозволити їй мучити себе різними побоюваннями.

Так вночі я був сердитий, відчував себе загнаним у пастку обставинами, і вдався до маніпуляцій. Зіграв на її почутті любові до власної родини. Але зараз я не хотів, щоб каріна сиділа і тремтіла всю дорогу, немов зляканий заєць. Мало приємного  в такій компанії. Мене ніколи не збуджував жіночий страх. Навпаки. Хотілось щоб  в ліжку вони були привітними і готовими на все. Та зазвичай з такими мене доля  і зводила. Точніше все вирішували гроші і титул. Лише почувши, що їх бажає сам принц - жінки втрачали голову. 

Те що Каріна зовсім не відчуває до мене бажання, а тільки нервово зиркає навколо  і тремтить мене навіть роздосадувало. Виходить для неї мій титул не має великого значення? 

- Поки ми не приїдемо в село, нічого не станеться, - різко кажу їй.

Ловлю на собі її погляд.

- Скільки часу займе дорога? - питає нарешті.

- Три дні. Не багато людей знають цей куточок. Там дуже красиво - найкраще місце у світі, принаймні, мені так здається.

Я сподівався, Каріна не стане розпитувати, що трапиться, коли ми нарешті приїдемо на місце. Відповіді на це запитання я не знав. Я узяв її з собою, я знаю, що хочу провести з нею принаймні ніч, але чи насправді я вирішив зробити дівчину своєю коханкою?

Я подивився на неї знову. На ній були вдягнені джинси і безглузді чоботи. Блузка з обтислої тканини майже обтягувала груди, і тому довелося змусити себе переключити увагу на дорогу. 

• - Серед твоїх речей не знайшлось чогось більш придатнго для подорожі? - питаю різко. 
• - Тільки сукні і уніформа палацу, - вона знизує плечима. - Не думаю, що мені було б дуже зручно в тому. 

Я вважав її привабливою і з задоволенням провів би з нею час у ліжку, хоча йому не дуже хотілося пов'язувати себе стосунками більше, ніж на одну ніч. А це означає - потрібно знайти для Каріни інше заняття. І подбати про її гардероб! 

- Я думала, що жителі пустелі - кочівники, - сказала вона.

- Багато хто з них кочують, багатьом же просто подобається жити в пустелі, але при цьому вони не вважають, що повинні постійно переїжджати з одного місця на інше. У селі живуть найкращі представники тих і інших.

- Сподіваюся, я взяла із собою достатньо сонцезахисного лосьйону, - пробурмотіла дівчина, трішки нервово всміхаючись.

- Якщо потрібно, ми замовимо ще, - відповідаю.

- Тобто ви не збираєтеся залишити мене на сонці, на поталу мурахам?

- Що за дивні ідеї? - я був приголомшений таким припущенням. - Ми ж не в середньовіччі.

- Я знаю, але ж мурахи все одно - огидне покарання. Повішені мучаться менше, - протягнула Каріна. Де беруться такі думки в її голові? 

- Однак у них і менше шансів на порятунок, - відповідаю машинально. 

- Точно помічено.

- Проте тобі не світить жодне з перелічених покарань, - повідомляю дівчині. 

Страх зник, і зараз я відчував запах її парфумів або, можливо, це був запах її тіла. Так чи інакше, я зрадів, і ця радість мене розсердила.

Це будуть дуже довгі шість місяців...