3 Каріна

Ці слова паралізували мене. Я думала, що в небезпеці лише моя честь. Але Надін був налаштований дуже рішуче. Ні один м'яз на його обличчі не смикнувся, коли він озвучив вирок.
Тобто якщо я зараз втечу - тітка і моя двоюрідна сестра загинуть.
Я знову дивлюсь в обличчя цьому бездушному дикуну. Він красунчик, яких варто ще пошукати. Таких от пекучих брюнетів показують в турецьких серіалах. Очі немов чорна прірва, брови темніші за вугілля, вії такі довгі й пухнасті, що кожна жінка позаздрить. І пустельний суховій в погляді.
Я відчуваю страх навпіл з нудотою. Він умисно перекладає зараз відповідальність на мене.
- Ви.., - з першого разу вимовити фразу не вдалось. Так сильно зле мені було. Холод підвалу ніби пробирає до кісток. Чи то погляд Надіна - від нього теж таке відчуття, ніби під окропом стоїш і не розумієш, чи тобі холодно, чи гаряче. - Ви сказали я вам не подобаюсь.
- Це справа честі, а не смаку, - відповідає він. - То що ти обереш?
Я буду коханкою рівно стільки, скільки вам цього захочеться. Ми разом поїдемо в
пустелю, і я стану виконувати будь-які ваші примхи. Все, що скажете. Ось, які слова він чекає. І він знає, що я їх скажу. Бо ніхто в здоровому глузді не захоче стати причиною смерті своїх близьких.
- Вас занадто легко обіграти, - каже Надін. - Ну ж бо, скидай одяг, я хочу бачити свій виграш.
Не можу стримати ненависть в погляді. Мені страшно. Але ще - я розумію, що він чудовисько. І я його вже ненавиджу кожною частинкою душі. Проте вже розумію - не маю права йому не підкоритись.
І водночас я не думала, що все відбудеться так швидко. Що він більше хоче - оволодіти мною чи принизити? Я торкаюсь рукою бретелі. Але рука мов дерев'яна, тому пальці ковзають і не можуть ухопити шовк.
Надіну це швидко набридає. Він сам тягне вниз мою сорочку, змушуючи здригатись від шурхоту шовку по шкірі. Дивиться на моє тіло.
- І руки опусти, - наказує. Голос не змінюється. В погляді теж неможливо прочитати абсолютно нічого. Це змушує повірити - я йому справді байдужа. Просто іграшка. Яка скоро набридне.
А отже я скоро повернусь додому. Сподіваюсь, що повернусь. А не залишусь навіки в пісках.
- Одягнись, - черговий наказ. - І скажи, те що я хочу почути.
- Я згодна, - шепочу. Хіба у мене є вибір? Навіть якби я втекла і дісталась консульства - хіба у мене є гарантії що тітка і кузина не постраждають? Жінки як виявляється тут розхідний матеріал. Їх стратять і навіть жалкувати ніхто не буде. НІ. Тепер я зв'язана невидим арканом.
Принц йде в коридор. Не знаючи, що робити, я плетусь за ним. Надін зупинився навпроти радника.
- Твоя племінниця погодилася на шість місяців стати моєю коханкою. Я відвезу її з собою в пустелю до закінчення терміну. Після цього вона буде вільна. Ти ж можеш повертатись в свої покої вже зараз.
Дядько низько кланяється і бурмоче слова вдячності. На мене він навіть не дивиться. Зрадник!
Все в моїх нутрощах бунтує. Але я не можу знайти виходу. Мене продали.
Знову дивлюсь на Надіна. Принц з пустелі. Чудовисько з пісків. Надя! От хто він буде у мене за очі.
В нашій угоді не було і слова про мою покірливість, думаю я. Тільки про те, що я буду виконувати його постільні примхи. Але в решту часу - хто сказав, що я не можу псувати його життя? Просто тому, що він цього заслуговує.
Дядько Мухаммед втік з підвалів так швидко, що я навіть не звернула на це увагу. Лише відчула, що тепер залишилася наодинці з принцом пустелі.
- Ми теж їдемо вранці, - сказав він. - О десятій ти маєш бути готова.
У роті з'явився дивний присмак, як мені здалося - поєднання страху і тривоги.
- Що мені потрібно взяти із собою? - питаю. Тому що просто не розумію - що ж мене чекає в пустелі. Ми будемо там жити як кочівники? Чи там є цивілізація?
- Дивись сама. Ти зі мною на шість місяців, - холодно відповідає Надін. Він здається втратив будь-яку цікавість до мене.
Я б хотіла почути, що все буде добре, що він зовсім не жахливий і час пролетить швидко, але для принца я була порожнім місцем. Навіщо він стане мене втішати?
- Можеш повернутися до себе, - вимовив він.
Я кивнула і пішла в напрямку, протилежному тому, куди пішли дядько й охоронці. Йти до ліфта доведеться довше, але зате й не потрібно побоюватися зіткнення з ними.
Чорноокий диявол був абсолютно впевнений - я не втечу.