Розділ 48. Прощання і початки

Кароліна Вест, попри всі труднощі й ризики останніх місяців, зрештою отримала звістку, якої чекала два довгі роки, — під час методичного розбору архівів Ордену Попелу, знайдених у монастирі Святого Ансельма, виявилися записи про долю кількох примусово завербованих новобранців, серед яких, на превелику радість Кароліни, значилося ім'я її молодшого брата, ім'я, яке вона побачила вперше за два довгі, виснажливі роки невизначеності.

Ярош, тримаючи в руках знайдений запис, довго вагався, перш ніж вирушити з цією новиною до Кароліни, розуміючи: подібна звістка, хай яка радісна, могла водночас відродити й давній біль двох років розлуки, невизначеності й страху за долю близької людини.

— Він живий, — прошепотіла вона, тримаючи тремтячими руками архівний запис, коли Ярош особисто приніс їй цю новину. — Живий і, судячи із записів, утримувався в одному з другорядних осередків мережі, розташованому в провінції, досі не виявленому нашими розслідуваннями, осередку, який, здавалося, чекав саме на це відкриття.

Рятувальна операція, організована негайно об'єднаними зусиллями служби безпеки Академії й місцевої королівської варти, увінчалася успіхом за лічені дні, — молодший брат Кароліни, виснажений, але живий, возз'єднався із сестрою в емоційній сцені, свідком якої став і сам Ярош, відчуваючи глибоке, тихе задоволення від того, що зумів виконати обіцянку, дану ще на тому давньому балу, коли Кароліна вперше довірилась йому серед небезпеки палацових інтриг.

* * *

Того ж вечора, коли брат Кароліни, все ще виснажений після полону, але вже оточений турботою сестри, засинав у безпечній кімнаті, наданій Академією, Кароліна знайшла Яроша в порожньому коридорі, обличчя її виражало ту саму суміш полегшення й невимовної вдячності, яка не залишала її від моменту возз'єднання.

— Не знаю, як віддячити тобі, — сказала вона тихо. — Два роки я жила з думкою, що, можливо, ніколи більше не побачу його. А ти не лише повірив мені того вечора на балу, а й довів свою обіцянку до кінця, попри всі небезпеки, з якими довелося зіткнутися.

— Ти сама ризикувала не менше за мене, — заперечив Ярош. — Без твоєї відваги викрити зв'язок Веллінгер з Ашвортом ми, можливо, ніколи не дізналися б правди вчасно. Ця перемога так само твоя, як і моя, здобута ціною ризиків, які ти взяла на себе без жодного вагання.

Кароліна, зворушена цими словами, лише кивнула, не знаходячи інших слів, аби висловити глибину власної вдячності, — і в цьому мовчазному, теплому порозумінні Ярош відчув ще одне підтвердження того, наскільки міцно переплелися долі всіх, хто долучився до цієї довгої, виснажливої боротьби.

— Що плануєш робити далі? — запитав він за мить, коли перша хвиля емоцій трохи вщухла. — Повернешся до служби в канцелярії?

— Не думаю, — задумливо відповіла Кароліна. — Останні місяці навчили мене, що я здатна на значно більше за просте переписування документів, значно більше, ніж я сама колись наважувалася уявити для себе. Можливо, спробую себе в чомусь новому — можливо, навіть у службі безпеки Академії, якщо Леонтій погодиться взяти новачка без формальної магічної підготовки, але з достатнім досвідом виживання серед найнебезпечніших інтриг.

— Гадаю, він буде радий такій пропозиції, — усміхнувся Ярош, згадуючи вправність, яку Кароліна демонструвала протягом усієї їхньої спільної боротьби. — Ти довела свою цінність значно переконливіше за будь-який офіційний диплом, цінність, яку жоден з нас більше не наважиться поставити під сумнів.

* * *

Дезрик, молодий рибалка з Ремвіля, чия доля переплелася з історією боротьби проти Ордену Попелу настільки тісно, вирішив, за підтримки Кассіана, розпочати нове життя в Кресвальді, влаштувавшись підмайстром у кузні — і, з дивним, приємним збігом обставин, саме в кузні Богдана Ковальчука, батька Яроша, який, дізнавшись історію юнака, охоче взяв його під своє крило, бачачи, певно, у ньому щось від власного колишнього коваленка, чий шлях також почався серед випробувань, ніким не передбачуваних заздалегідь, випробувань, які загартували, а не зламали, його юний, вразливий дух.

— Твій батько каже, що з мене вийде непоганий коваль, — сказав Дезрик Ярошеві якось під час одного з візитів до рідної кузні, руки його, ще недавно тремтячі від пережитого жаху, тепер впевнено тримали молот. — Каже, руки в мене вправні, а серце — досить чесне для цього ремесла.

— Батько рідко помиляється щодо таких речей, — усміхнувся Ярош, відчуваючи тепле задоволення від того, як несподівано, але природно переплелися долі його рідного Нижнього кварталу й нещодавньої великої боротьби.

* * *

Ліра, тим часом, продовжувала своє навчання в Крилі Духу й Часу з тим самим невгамовним завзяттям, яке Ярош пам'ятав у ній ще з їхньої спільної подорожі до гірських земель, — завзяттям, яке тепер, підкріплене пережитим досвідом, поступово перетворювалося на справжню, обґрунтовану впевненість молодої чарівниці.

— Магістре Ковальчук, — сказала вона якось, застаючи Яроша за підготовкою до чергового заняття, — коли я виросту, хочу робити те саме, що робите ви, — не лише навчати, а й захищати тих, хто потребує захисту.

— Ти вже це робиш, Ліро, — відповів Ярош з теплою усмішкою, згадуючи, як саме її дар передчуття допоміг знайти прихований вузол мережі Ашворта в найдавнішому підземеллі Академії. — Кожен, хто обирає йти цим шляхом, робить внесок у безпеку всіх нас, незалежно від віку чи досвіду.