Розділ 40. Мобілізація союзників

Повернення до Кресвальда, здійснене за допомогою серії виснажливих стрибків Яроша, чергованих з короткими періодами вимушеного відпочинку, забрало менше доби — рекордний час, здобутий ціною такого виснаження, що Ярош, ступивши нарешті на знайому бруківку рідного міста, ледве тримався на ногах, підтримуваний з одного боку Милою, з іншого — Кассіаном, кожен крок давався йому із зусиллям, гідним підняття кам'яної брили, а перед очима то й справа темніло від крайнього виснаження.

— Треба негайно скликати раду, — сказав він, щойно вони дісталися воріт Академії, де стривожена Дорн, попереджена терміновим посланням, уже чекала на них разом із магістром Тихим і Гортензієм фон Ашером, обличчя всіх трьох виражали ту саму гостру тривогу, яка охопила й самого Яроша, тривогу, змішану з полегшенням від того, що втомлені мандрівники повернулися живими.

— Уже скликано, — відповіла Дорн. — Щойно отримала твоє попередження про небезпеку для Академії. Рада Дев'яти Домів і представники корони збираються в головній залі протягом години.

Нарада, що відбулася невдовзі, перетворилася на найінтенсивнішу координацію за всю історію протистояння Ордену Попелу, — представники корони, попереджені про загрозу для самої столиці й Академії, нарешті погодилися мобілізувати значні ресурси королівської варти й магів, доступних для термінового захисту, кожен присутній усвідомлював масштаб небезпеки, що нависла над усім королівством, і жодне обговорення не тривало довше, ніж вимагала абсолютна необхідність.

— Три міста, — доповідав Гортензій фон Ашер, координуючи розсилку термінових попереджень через магічну мережу гінців, розроблену спеціально для швидкого зв'язку між віддаленими частинами королівства. — Ремвіль, Портвейл, Скельна Гавань — усі отримали попередження й мобілізують місцеві сили для нейтралізації вузлів мережі Ашворта. Залишається столиця й сама Академія.

— Дім Веллінгер, — сказала Дорн похмуро. — Настав час для остаточного викриття, попри весь ризик політичних наслідків, наслідків, якими ми більше не можемо дозволити собі перейматися, зважаючи на масштаб загрози.

Королівський посол, присутній на нараді за особистим наказом монарха, кивнув з рішучістю, якої Ярош не бачив у ньому раніше, рішучістю людини, що нарешті усвідомила справжню вагу ситуації.

— Його величність уповноважив мене оголосити: дім Веллінгер підлягає негайному розслідуванню й, за підтвердження провини, — повному конфіскуванню статків і позбавленню будь-яких придворних привілеїв. Ваша величносте, — виправився він, кивнувши власним словам, — вибачте, я маю на увазі: його величність уповноважив саме такі дії.

Ярош, слухаючи цю рішучу мобілізацію державних ресурсів, відчув, як тягар самотньої боротьби, який ніс так довго, нарешті полегшується вагою колективної підтримки, — підтримки, здобутої місяцями наполегливої роботи, доказів і, найголовніше, довіри, вибудованої крок за кроком серед спільних випробувань, довіри, яка тепер, у цей вирішальний момент, виявилася найціннішим з усіх можливих ресурсів.

— А п'ятий вузол, — сказав він, звертаючись до присутніх, — тут, в Академії. Найважливіший, за словами самого Ашворта. Нам треба знайти його негайно, перш ніж резонанс, який я ненавмисно посилив у монастирі, досягне критичної точки.

* * *

Пошук прихованого вузла в стінах самої Академії розпочався негайно, залучаючи всіх доступних викладачів і студентів старших курсів, здатних відчувати магічні аномалії, — Ліра, юна учениця Яроша, чий дар передчуття, хоч і менш розвинений за дар самої Гвендолін, виявився неочікувано корисним для виявлення слабких, але настирливих відхилень у звичайному магічному фоні Академії, дівчинка ходила коридорами із заплющеними очима, зосереджено намацуючи невидимі відлуння чужої, ворожої сили, обличчя її було напруженим від зосередженості, значно старшим за її справжній вік у цю мить.

— Тут, — сказала вона нарешті, за кілька годин виснажливих пошуків, вказуючи на стару, зазвичай зачинену частину підвалу під найдавнішою вежею Академії, збудованою, за легендами, ще за часів заснування самого навчального закладу. — Відчуваю щось… неправильне, глибоко під землею.

Ярош, спускаючись слідом за Лірою вузькими, забутими сходами до підземних приміщень, про існування яких навіть він, попри роки навчання й викладання в Академії, ніколи не підозрював, відчув, як знайоме тремтіння тканини часу підтверджує здогад дівчинки ще до того, як вони досягли самого дна сходів, тремтіння, що з кожним кроком униз ставало дедалі виразнішим.

Там, у стародавньому, забутому приміщенні, яке, судячи з архітектури, було значно старшим за решту Академії, — можливо, залишком якоїсь ще давнішої споруди, на якій згодом звели саму Академію Аврелія, — Ярош побачив руни, викарбувані глибоко в самому камені підлоги, руни, що вже почали слабко світитися тим самим тривожним, багряним сяйвом, яке він бачив у каплиці монастиря, сяйвом, що пульсувало в темряві, наче серцебиття якогось велетенського, прихованого звіра.

— Він приготував це роками, — прошепотів Ярош, оглядаючи масштаб давньої, ретельно захованої підготовки. — Задовго до того, як я взагалі дізнався про власний дар.

Час, судячи з дедалі яскравішого світіння рун, лишався катастрофічно обмеженим, — і Ярош, відчуваючи вагу відповідальності за долю не лише Академії, а й, можливо, всього королівства, зрозумів: справжня, остаточна битва проти задуму Ашворта відбудеться не в далекому монастирі, а тут, у найглибших, найдавніших підземеллях рідної Академії, буквально під ногами тих, кого він поклявся захищати.