Розділ 38. Повернення Гвендолін

Радість перемоги, попри всю її заслуженість, тривала недовго. Не встигли Ярош і його союзники навіть перевести подих над зв'язаним, знешкодженим Ашвортом, як магічний пристрій зв'язку, залишений на поясі Яроша, ожив тривожним, переривчастим сигналом, різким і настирливим, наче саме повітря кричало про небезпеку, сигналом, від якого кожен з присутніх миттєво напружився.

— Яроше! — почувся голос Гвендолін, спотворений тривогою так сильно, що Ярош ледве впізнав його. — Яроше, ти мене чуєш? Термінове видіння, щойно, мені треба…

Голос обірвався на півслові, а тоді, за кілька нескінченно довгих секунд мовчання, пролунав знову, вже спокійніший, хоча тривога в ньому й досі бриніла невимовною силою, силою, що видавала, наскільки потужним і виснажливим виявилося щойно пережите видіння.

— Пробач, — сказала Гвендолін. — Видіння було надто потужним, забрало більше сил, ніж я очікувала. Слухай уважно: перемога над Ашвортом особисто не зупиняє загрозу. Мережа з п'яти вузлів, яку він описував, — вона активна незалежно від його особистої присутності. І, боюся, найгірше: та енергія, яку ти щойно перенаправив у самій каплиці, не розсіялась безслідно. Вона знайшла новий шлях — до Академії.

Ярош, слухаючи це попередження, відчув, як щойно здобута перемога обертається на нову, гострішу тривогу, серце його стиснулося від жаху нового усвідомлення, а руки, що досі тремтіли від виснаження бою, тепер тремтіли від чогось значно гіршого.

— Що означає "знайшла шлях до Академії"? — запитав він, голос його тремтів від суміші виснаження й наростаючого жаху.

— Крило Духу й Часу, — пояснила Гвендолін, — найбільше зосередження подібної магічної енергії в усьому королівстві, тепер, коли ти його офіційно відновив і навчаєш нових студентів. Перенаправлена тобою енергія, шукаючи, куди спрямуватися після того, як ти замкнув її на Ашворта, знайшла резонанс саме там — найпотужніший магічний маяк, здатний притягнути залишкову силу зруйнованого плетива, наче метал, притягнутий найпотужнішим з можливих магнітів.

— Тобто Академія тепер у небезпеці? — уточнила Мила, обличчя її сполотніло від жаху нового усвідомлення, рука її мимоволі стиснулася на плечі Яроша.

— Гірше, — підтвердила Гвендолін. — Судячи з мого видіння, решта чотирьох вузлів мережі Ашворта, розкидані по королівству, тепер, відчувши цей несподіваний резонанс, можуть синхронізуватися навколо нової, ненавмисної цілі — Академії, замість початково запланованого монастиря. "День Розколу" все ще настане, тільки тепер, боюся, значно раніше запланованого терміну, і в геть іншому місці, ніж ми готувалися захищати.

Ця новина, обрушившись на щойно здобуту перемогу важким тягарем нової, ще страшнішої загрози, змусила всіх присутніх у каплиці на мить застигнути в приголомшеному мовчанні, тиша ця здавалася майже фізично відчутною, наче саме повітря стисло груди кожного з них.

— Наскільки раніше? — запитав Кассіан, першим оговтавшись від шоку, голос його прозвучав напружено, але твердо.

— Не знаю точно, — зізналась Гвендолін. — Але відчуваю: днів, а не тижнів. Можливо, навіть годин, якщо резонанс продовжить наростати з тією швидкістю, яку я відчула у видінні.

Ярош, дивлячись на зв'язаного, знешкодженого Ашворта, що лежав на підлозі каплиці з виразом, у якому, попри повний параліч, все ще прозирала та сама холодна, зловісна впевненість, відчув, як розуміння справжньої глибини пастки нарешті вкорінюється в ньому повністю, вкорінюється з тією гіркою ясністю, яка приходить надто пізно.

— Він знав, — прошепотів Ярош, звертаючись радше до самого себе, ніж до когось із присутніх. — Знав, що я спробую перенаправити плетиво, а не просто розсіяти його. Розрахував усе так, щоб навіть моя перемога тут прискорила його справжній задум.

Ашворт, почувши ці слова, попри параліч, зумів вичавити із себе кволу, але виразну усмішку — усмішку людини, яка, навіть у поразці, насолоджується підтвердженням власної геніальності, усмішку, від якої холод пробіг спиною кожного присутнього.

— Двадцять три роки планування, юначе, — прохрипів він насилу, голос його бринів слабкістю паралічу, але не втрачав жодної краплі колишньої зарозумілості. — Невже ти справді думав, що одна перемога в одній каплиці здатна зупинити задум, вибудований з такою ретельністю?

Ярош, стиснувши кулаки від суміші гніву й панічної тривоги за безпеку Академії — за Дорн, за Тихого, за юних учнів на кшталт Ліри, за все, що вони збудували за останні роки, — відчув, як рішучість, загартована місяцями боротьби, тепер потребує нового, ще відчайдушнішого зусилля, зусилля, яке мало визначити долю всього, заради чого вони боролися.

— Тоді нам треба негайно повертатися, — сказав він твердо, звертаючись до решти команди. — Хай там що коштуватиме, ми не дозволимо цій загрозі досягти Академії безкарно.

* * *

— Гвендолін, ти ще тут? — покликав Ярош у пристрій зв'язку, занепокоєний тривалою мовчанкою після щойно пережитого нею видіння.

— Тут, — озвався її голос, кволий, але рішучий. — Вибач за раптовість попередження — видіння прийшло надто потужно для мого звичного контролю, мало не збило мене з ніг просто тут, у таборі магістра Тихого. Але воно було чітким, Яроше, чіткішим за будь-яке з моїх попередніх передчуттів. Я не помиляюся щодо цієї небезпеки.

— Не вибачайся, — твердо відповів Ярош. — Ти щойно, можливо, врятувала всю Академію своїм попередженням. Без нього ми б святкували перемогу тут, поки справжня небезпека насувалась би непоміченою.