Розділ 37. Спільний фронт

Занурення в тканину чужого плетива виявилося досвідом, для якого Ярош не мав жодного попереднього порівняння, — наче він одночасно перебував у власному тілі, у каплиці монастиря, і водночас плинув крізь безмежний, мерехтливий простір, зіткану з мільйонів найтонших ниток причини й наслідку, кожна з яких вела до іншої можливості, іншого варіанту того, що могло б статися, простір, у якому саме поняття часу й простору втрачали будь-який звичний сенс.я, простір, у якому саме поняття "тут" і "тепер" втрачало всякий сенс.

Тут, — відчув він раптом, вловлюючи серед хаосу ниток одну, товщу за решту, що вела просто до серця плетива, активованого Ашвортом. Це вузол, який тримає все плетиво разом.

Зовні, у фізичному світі каплиці, Ашворт, спостерігаючи за незвичною нерухомістю Яроша й Мили, посеред активованого плетива, спершу здавався задоволеним, вважаючи це ознакою успішної активації, риси його обличчя розслабилися в передчутті близького тріумфу, — але коли секунди почали спливати, а очікуваний результат не наставав, обличчя його дедалі більше спохмурніло тривогою, тривогою людини, що вперше за довгий час відчула непевність власного розрахунку.

— Що ти робиш? — гаркнув він, роблячи крок ближче, рука його потяглася до нового жесту, готового підсилити плетиво додатковою силою, голос його вперше за всю зустріч втратив свою звичну холодну впевненість.

Саме цієї миті двері каплиці з гуркотом розчахнулися, впускаючи Кассіана й Кароліну, які, завершивши пошук в'язнів у підземеллях монастиря (де, на превеликий жаль, самого брата Кароліни серед звільнених не виявилося, хоча кілька інших примусово утримуваних новобранців таки вдалося врятувати, звільнити з їхнього незаслуженого полону), поспішили на допомогу, почувши тривожні відлуння магічної активності з боку каплиці, обличчя обох виражали рішучу готовність до бою.

— Ашворте! — крикнув Кассіан, займаючи бойову позицію, клинок його вже блищав у мерехтливому світлі рун. — Це закінчено. Твоя мережа розкрита, твої вербувальники затримані по всьому королівству.

Ашворт, роздратований цим несподіваним втручанням, обернувся до нового супротивника з виразом холодної, майже театральної зневаги, зневаги, за якою, втім, Ярош, все ще занурений у чужу тканину плетива, вловив тінь справжнього гніву.

— Кассіане Мерроу, — процідив він. — Зрадник, що грав подвійну роль п'ятнадцять років, тепер вдає героя. Скільки життів ти занапастив, виконуючи мої накази, перш ніж раптом прокинулося твоє сумління?

Слова ці, вимовлені з розрахованою жорстокістю, влучили точно в найболючішу рану Кассіана, і Ярош, все ще занурений у тканину плетива, відчув, як увага його на мить розсіялася, вловлюючи емоційний біль друга навіть крізь абстрактний простір чужої магії, біль, що на мить загрожував похитнути його зосередженість на власному, критично важливому завданні.

— Мої гріхи — мої власні, — твердо відповів Кассіан, попри очевидний біль цих слів, голос його не зрадив жодного тремтіння, — і я спокутую їх власними діями, а не твоїми судженнями, Ашворте. На відміну від тебе, я принаймні здатен визнати власні помилки.

Кароліна, не гаючи часу на словесну перепалку, скористалась миттю відволікання Ашворта, щоб обійти його з флангу, готуючись до раптової атаки, рухаючись безшумно, наче тінь серед мерехтливого сяйва рун, — рух, який, зрештою, і дав Ярошеві необхідну мить перепочинку для завершення свого незвичного, ризикованого маневру в самій тканині плетива.

Знайшов, — подумав він, вловлюючи нарешті слабке місце у вузлі, яке шукав, — не точку руйнування, а точку перенаправлення, здатну змінити призначення всього плетива, замість того щоб просто його знищити, точку, схожу на найтоншу нитку в складному гобелені, потягнувши за яку, можна розплести все полотно, не рвучи його грубо.

Зібравши всю свою волю, підсилену водночас відчайдушною рішучістю Мили, чия рука все ще міцно стискала його власну, наче якір, що не давав йому загубитися в безмежному просторі чужого плетива, Ярош здійснив останнє, вирішальне зусилля — не розірвав тканину плетива, а перекрутив її, спрямувавши енергію, призначену для активації головного вузла мережі Ашворта, назад у джерело, замкнувши плетиво на самого його творця.

Ашворт, який саме готувався атакувати Кассіана й Кароліну черговим потужним заклинанням, руки його вже здійнялися для фатального жесту, раптом застиг, обличчя його спотворилося виразом шокованого, невимовного болю, коли власне ж плетиво, перенаправлене й підсилене, вдарило по ньому самому — не смертельно, як зрозумів пізніше Ярош, але достатньо потужно, щоб на кілька дорогоцінних секунд повністю паралізувати найнебезпечнішого супротивника, з яким їм доводилося стикатися.

— Тепер! — крикнув Ярош, виринаючи нарешті з тканини плетива назад у звичайну реальність каплиці, ноги його підкосилися від виснаження цього безпрецедентного маневру, хоча свідомість лишалася ясною й зосередженою, зосередженою на єдиній, критично важливій цілі.

Кассіан і Кароліна, скориставшись цим коротким вікном паралічу супротивника, кинулися вперед, зв'язуючи Ашворта мотузками, просоченими притлумлювальним розчином, — тим самим методом, який Ярош з Леонтієм використовували протягом останнього року численних рейдів проти Ордену, рухами швидкими й впевненими, наче вони робили це вже незліченну кількість разів.

Северин Ашворт, найнебезпечніший маг королівства, творець мережі, що загрожувала самій тканині причини й наслідку, лежав зв'язаний на підлозі власної каплиці, переможений не грубою силою, а вигадливістю юнака, чию матір він колись прирік на довічний тягар передчасно розкритого дару, — переможений тим самим родом, чиї страждання він сам же й спричинив двадцять три роки тому.