Розділ 36. Нова лабораторія

— Чого ти хочеш цього разу? — прямо запитав Ярош, займаючи оборонну стійку, водночас подаючи Милі ледь помітний знак бути готовою до негайних дій, очі його не відривалися від постаті Ашворта, вивчаючи кожен його рух, кожен подих у пошуках можливої слабкості.

Каплиця навколо них здавалася живою істотою, що прокидається, — руни на підлозі пульсували в такт якомусь невидимому серцебиттю, а повітря було наповнене тим самим гострим, майже металевим запахом, який Ярош пам'ятав із підземної лабораторії кварталу Гончарів, запахом, що завжди супроводжував найпотужніші прояви забороненої магії.

— Того самого, чого хотів завжди, — відповів Ашворт, і в голосі його забриніла та сама фанатична пристрасть, яку Ярош пам'ятав з їхньої першої зустрічі в кварталі Гончарів багато років тому, пристрасть, яка, попри роки поразок і вигнання, не втратила жодної краплі своєї сили. — Розуміння. Контролю. Але цього разу, — він махнув рукою, і руни на підлозі каплиці спалахнули яскравіше, освітлюючи приміщення зловісним багряним сяйвом, що заповнило кожен закуток кімнати, — я не потребую твоєї безпосередньої участі, як сподівався колись. Ця каплиця — лише один із кількох вузлів мого справжнього задуму, розкиданих по всьому королівству.

— Кілька вузлів? — насторожено перепитала Мила, руки її вже плели попередній обрис захисного плетива, готова діяти за першої ж ознаки прямої атаки.

— Мережа, — пояснив Ашворт з гордістю вченого, що нарешті демонструє плоди багаторічної праці, плоди, якими він, попри всю їхню темну природу, вочевидь пишався щиро й беззастережно. — П'ять точок, ретельно обраних за принципами, які я вивчав два десятиліття, кожна пов'язана з певною стихією, кожна готова резонувати одночасно в момент "Дня Розколу". Монастир Святого Ансельма — лише вузол Духу й Часу, найважливіший, зізнаюся, але не єдиний.

Ярош, слухаючи це зізнання, відчув, як масштаб задуму Ашворта розгортається перед ним у своїй повній, лячній величі, — не одна лабораторія, а ціла мережа, розрахована на одночасну дію в момент рідкісного небесного явища, мережа, побудована з терплячою методичністю людини, для якої двадцять три роки вигнання стали не покаранням, а просто довшим терміном підготовки.

— Навіщо тобі знадобилася ця каплиця, якщо я тобі більше не потрібен? — запитав він, намагаючись виграти час, водночас непомітно оцінюючи можливі шляхи для тактичної переваги, зважуючи відстань до найближчого виходу, розташування вівтаря, кожну деталь, здатну стати в пригоді.

— Ти помиляєшся, юначе, — заперечив Ашворт. — Ти мені так само потрібен, як і завжди, — тільки тепер не як прямий учасник ритуалу, а як своєрідний… каталізатор. Твоя присутність тут, сьогодні, саме в момент, коли ти вважаєш, що застав мене зненацька, насправді останній необхідний елемент для активації головного вузла заздалегідь.

— Ти брешеш, — твердо заперечила Мила, виступаючи наперед поруч із Ярошем, голос її не тремтів, попри очевидну небезпеку ситуації. — Якби ми справді були тобі потрібні, ти не дозволив би нам зайти так далеко, наблизитися так близько до твого схоплення.

Ашворт, вислухавши це заперечення, на мить здавався майже задоволеним, наче оцінюючи гідного співрозмовника.

— Розумна дівчина, — сказав він. — Частково маєш рацію. Захоплення мене справді не входило до мого початкового плану. Але, юначе, — він знову звернувся до Яроша, — навіть непередбачені обставини можна обернути на власну користь, якщо маєш достатньо гнучкості мислення. Твоя спроба штурму, хай яка несподівана, все ж привела тебе саме сюди, саме в момент, коли моя мережа готова до останньої фази активації. Іноді доля сама влаштовує найкращі пастки, юначе, — набагато витонченіші за будь-яку заплановану хитрість.

Він зробив різкий жест, і руни під ногами Яроша й Мили спалахнули з новою силою, тканина простору навколо них почала мерехтіти тим самим тривожним чином, який Ярош пам'ятав із сутички в Ремвілі, — тільки цього разу масштаб плетива здавався значно більшим, значно ретельніше вплетеним у саму структуру каплиці, наче кожен камінь цієї стародавньої споруди був частиною величезного, ретельно продуманого механізму.

Ярош, відчуваючи, як земля під ногами починає вібрувати з наростаючою інтенсивністю, спробував відступити на крок, оцінюючи можливість негайного стрибка геть із каплиці, — але тканина простору навколо них уже здавалася занадто щільною, занадто в'язкою для подібного маневру, наче саме плетиво передбачило й цю можливу втечу.

— Він використовує нас як частину активації! — крикнула Мила, відчуваючи, як тканина навколо неї починає тремтіти з тривожною інтенсивністю, повітря стало важким, майже осяжним, наче саме приміщення стискалося навколо них.

Ярош, розуміючи миттєво: якщо вони не діятимуть негайно, саме їхнє перебування в цій каплиці могло б стати останнім, вирішальним елементом плану Ашворта, зібрав усю свою волю для спроби розсіяти щойно активоване плетиво зсередини — той самий прийом, який рятував його раніше, тільки цього разу, зіткнувшись зі значно складнішою, ретельніше підготовленою структурою, структурою, яка, здавалося, передбачала кожну його можливу реакцію.

— Не вийде так просто цього разу, — глузливо зауважив Ашворт, спостерігаючи за спробами Яроша з холодною, вченою цікавістю дослідника, що спостерігає за передбачуваною реакцією піддослідного зразка, склавши руки на грудях з виглядом людини, яка насолоджується виставою, результат якої вже наперед відомий. — Це плетиво розроблялося саме з розрахунком на твою здатність до розсіювання, юначе, — розроблялося роками, з урахуванням кожної деталі твоєї природної обдарованості, кожної слабкості, яку я зумів роздивитися ще під час нашої першої зустрічі в кварталі Гончарів. Кожна твоя спроба лише живить його додатковою силою.