Розділ 34. Напередодні бурі

За два тижні до розрахованої дати "Дня Розколу" — зимового затемнення, яке астрономи Академії підтвердили з точністю до години, — команда зібралася на найважливішу нараду з усіх, що відбувалися за останні місяці, у великій залі, спеціально підготовленій для остаточного планування штурму монастиря Святого Ансельма, зала ця, зазвичай використовувана для урочистих зборів, тепер була вкрита картами й схемами від стіни до стіни, а повітря було наповнене тим особливим, напруженим передчуттям, яке завжди супроводжує підготовку до вирішальної битви.

За довгим столом, розкладеним картами й схемами, зібралися всі, хто долучився до цієї боротьби за останні місяці: Ярош, Мила, Леонтій, Кассіан, Гвендолін, ректорка Дорн, магістр Тихий, Гортензій фон Ашер, Кароліна Вест і, на прохання самого Яроша, Тоня, чий досвід роботи з Землею міг виявитися неоціненним для подолання укріплень старого монастиря, обличчя кожного присутнього виражало ту саму суміш рішучості й тривоги, притаманну людям, що усвідомлюють наближення чогось незворотного.

— Розвідка, проведена минулого тижня, — почав Леонтій, розгортаючи детальну карту монастиря, зібрану завдяки обережним спостереженням кількох перевірених агентів служби безпеки, — підтверджує: Ашворт зібрав у монастирі щонайменше тридцять вірних послідовників, озброєних плетивами, вивченими за архівними записами, а також кілька важливих укріплень — захисні руни навколо периметра, здатні виявити будь-яке магічне вторгнення задовго до фізичного проникнення, руни, аналогів яким Академія досі не бачила у своїх власних архівах.

— Тридцять проти дев'яти, — тихо підсумувала Дорн, оглядаючи присутніх, обличчя її виражало ретельно приховану тривогу, тривогу досвідченого стратега, що розуміє реальну ціну подібної нерівності сил. — Не найкраще співвідношення сил для прямого штурму, хай яким умілим не був би кожен з нас окремо.

— Але ми маємо перевагу несподіванки, — заперечив Кассіан, — і знання внутрішньої структури монастиря, здобуте за роки мого прихованого спостереження, хоч і застаріле частково через нещодавні перебудови, знання, яке, сподіваюся, компенсує чисельну перевагу супротивника.

Ярош, вивчаючи карту, відчув знайоме тремтіння передчуття — не страху, а тієї особливої, загостреної зосередженості, яка охоплювала його перед кожним великим випробуванням, відколи вогонь уперше озвався на його поклик у батьківській кузні багато років тому, зосередженості, яка допомагала йому бачити крізь хаос майбутньої битви до самої суті необхідних дій.

— Гвендолін, — звернувся він, — що кажуть ваші видіння про найкращий час і спосіб проникнення?

Гвендолін, довго вивчаючи власні записи, зрештою вказала на позначку в північно-східному куті монастирського комплексу, палець її завис над картою на кілька секунд, перш ніж торкнутися конкретної точки, наче саме це доторкання остаточно закріплювало рішення, яке вона вже давно виношувала.

— Тут, — сказала вона. — Стара трапезна, найменш укріплена частина монастиря, судячи з моїх видінь. І час — за годину до світанку, коли пильність вартових природно послаблюється після довгої нічної варти, коли навіть найдисциплінованіші воїни піддаються природній втомі тіла.

План, вибудований протягом наступних кількох годин ретельного обговорення, передбачав розділення сил на три групи: основна штурмова група під керівництвом Яроша й Мили мала проникнути через трапезну, відволікаюча група під керівництвом Леонтія й Тоні мала створити видимість атаки з протилежного боку монастиря, а третя, найменша група — Кассіан і Кароліна — мала зосередитися на пошуку в'язнів, серед яких, як усі сподівалися, міг перебувати брат Кароліни й інші примусово утримувані новобранці Ордену.

— А я? — запитала Гвендолін, коли розподіл ролей здавався вже завершеним, у голосі її бриніло ледь помітне розчарування людини, яка воліла б брати участь у самій битві, а не спостерігати за нею здалеку.

— Ви лишитеся з магістром Тихим на безпечній відстані, — сказала Дорн, — координуючи загальний хід операції завдяки вашому дару передчуття, готові попередити про несподівані небезпеки чи зміни в ситуації, роль не менш важлива за будь-яку пряму участь у бою.

Гвендолін, хоча і не без певного розчарування, кивнула, приймаючи цю роль з розумінням її важливості, попри відсутність прямої участі в бою, розуміючи, що іноді найважливіший внесок полягає не в мечі чи плетиві, а в очах, здатних побачити небезпеку раніше за будь-кого іншого.

* * *

Тієї ночі, коли основна частина планування завершилась, а решта команди розійшлася відпочивати перед виснажливими днями остаточної підготовки, Ярош знайшов Милу на тому самому балконі Академії, звідки, роки тому, вони вперше по-справжньому зблизилися серед тиші вечірнього парку, зорі над ними мерехтіли тим самим холодним, байдужим світлом, яке бачило незліченну кількість подібних розмов протягом їхньої дружби, розмов, кожна з яких, здавалося, наближала їх одне до одного ще на крок.

— Боїшся? — тихо запитала вона, коли він приєднався до неї, дивлячись на зоряне небо, що безтурботно мерехтіло над ними, байдуже до бурі, що насувалася внизу, серед людських турбот і небезпек.

— Боюся, — чесно визнав Ярош. — Не за себе так сильно, як за всіх вас. За тебе, за Леонтія, за Тоню, за Кассіана й Гвендолін. Кожен з вас важить для мене більше, ніж я міг би висловити словами, і думка про те, що хтось із вас може постраждати через мою боротьбу, — найважчий тягар з усіх, що я несу, важчий за будь-яку фізичну небезпеку, з якою мені доводилось стикатися.