Розділ 33. Ціна довіри

Повернення до Академії після невдалої операції біля млина супроводжувалося важким, гнітючим настроєм, який, здавалося, охопив усю команду, — не лише через фізичне виснаження, а й через гірке усвідомлення того, наскільки далекою від завершення лишалася їхня боротьба, попри всі здобуті перемоги останніх тижнів, кожен крок коридорами Академії давався важче за попередній, а мовчання, що запанувало серед них, здавалося важчим за будь-які слова.

— Полонений, що дав нам цю інформацію, — сказав Кассіан похмуро, коли вони зібралися для аналізу невдачі наступного ранку, обличчя його виражало ту саму професійну зосередженість, з якою він підходив до кожного нового виклику, зосередженість, що допомагала йому не піддаватися відчаю навіть у найтемніші моменти, — або свідомо дезінформував нас за наказом Ашворта, або сам був дезінформований, як частина складнішого плану, спрямованого на виснаження наших ресурсів.

— Треба допитати його знову, — запропонував Леонтій. — З'ясувати, чи знав він про пастку заздалегідь, і, якщо ні, зрозуміти, звідки саме Ашворт міг отримати інформацію про нашу зацікавленість цим конкретним осередком.

Допит, проведений тим же ранком у в'язниці Академії, де утримувався захоплений прибічник Ордену, дав тривожну відповідь: чоловік, судячи з усього, справді не знав про пастку, віддавши інформацію щиро, сподіваючись на пом'якшення власної долі, обличчя його під час допиту виражало непідробний жах, коли він дізнався про наслідки своєї, здавалося б, чесної розповіді, жах, який годі було підробити.

— Значить, Ашворт готує пастки на випадок будь-якого можливого викриття, — підсумувала Дорн, — незалежно від того, чи знають про них самі учасники Ордену. Метод, гідний людини, яка навчилася не довіряти нікому повністю, навіть власним послідовникам, метод, що видає глибину його параної значно виразніше за будь-яке пряме зізнання.

Ярош, обмірковуючи цю тактику, відчув, як усвідомлення масштабу параної й ретельності Ашворта додає нової, тривожнішої глибини до їхнього розуміння супротивника, супротивника, чия мережа виявлялася дедалі складнішою й непередбачуванішою з кожним новим відкриттям.

— Це означає, — сказав він повільно, — що ми не можемо довіряти жодній інформації, здобутій від рядових членів Ордену, не перевіривши її ретельніше, ніж робили досі, а це, своєю чергою, значно уповільнить наше подальше розслідування.

— А час, — додала Мила, — спливає. До "Дня Розколу" лишається менше двох місяців, а ми щойно втратили дорогоцінні ресурси й сили на невдалу операцію, час, якого й так катастрофічно бракувало.

* * *

Того ж вечора, коли команда, виснажена невдачею, розійшлася відпочивати, Ярош знайшов Гвендолін у бібліотеці, занурену у вивчення власних видінь, записаних на клаптиках пергаменту, які вона привезла з собою з гірської печери, при світлі однієї-єдиної свічки, що майже догоріла, кидаючи тьмяне, тремтливе світло на розкладені перед нею аркуші.

— Бачите щось нове? — обережно запитав він, сідаючи поруч.

Гвендолін довго мовчала, обличчя її виражало глибоку зосередженість людини, що намагається розібрати ледь вловимі, суперечливі фрагменти власних передчуттів, пальці її обережно торкалися пожовклих аркушів, наче намагаючись видобути з них додатковий сенс дотиком, дотиком, освяченим роками практики.

— Бачу дедалі більше деталей про сам монастир Святого Ансельма, — сказала вона нарешті. — Але й дедалі більше тривоги. Здається, Ашворт готує щось там, усередині, — щось, пов'язане не лише з "Днем Розколу", а з тобою особисто, Яроше, щось, розраховане саме на твою унікальну природу.

— Що саме? — насторожено запитав він.

— Не можу сказати напевно, — зізналась Гвендолін, — видіння лишаються фрагментарними, як завжди, уривками, які я мушу складати докупи, наче розбитий вітраж. Але відчуваю: він чекає на тебе там, готує щось, розраховане саме на твою присутність, на твій дар. Можливо, ще одну спробу підпорядкувати твою силу собі, як намагався зробити в підземній лабораторії два роки тому, спробу значно витонченішу за попередню.

Ярош, слухаючи це попередження, відчув, як тягар майбутньої конфронтації набуває нової, особистішої ваги — Ашворт, судячи з усього, не просто готував масштабний ритуал, а й персональну пастку, спрямовану саме на нього, пастку, яка, він відчував це, вимагатиме значно більше за просту фізичну силу для подолання.

— Тоді нам треба підготуватися ретельніше, ніж будь-коли, — сказав він рішуче. — І, можливо, нам знадобиться план, який дозволить використати цю персональну увагу Ашворта проти нього самого, обернувши його ж пастку на нашу перевагу.

Гвендолін кивнула, обличчя її виражало обережну, вистраждану надію, надію людини, яка бачила забагато темряви, аби легко довіряти світлу, але все ще здатної на це, здатної, попри всі роки самотнього вигнання, знову повірити в можливість справедливої перемоги.

— Двадцять три роки тому, — сказала вона тихо, — Ашворт недооцінив наслідки власного поспіху. Можливо, цього разу його надмірна впевненість у власній перевазі стане його найбільшою слабкістю — якщо ми зуміємо підготуватися достатньо розумно, щоб скористатися цим, розумно й терпляче, без тієї самої необачності, яка колись коштувала нам так дорого.

* * *

Наступні тижні перетворилися на найінтенсивнішу підготовку за весь час протистояння — команда, відновивши сили після невдачі біля млина, взялася за ретельне планування фінального штурму монастиря Святого Ансельма, консультуючись з усіма доступними ресурсами Академії, ради Дев'яти Домів і навіть, обережно, з окремими довіреними особами при королівському дворі, рекомендованими Кароліною Вест, яка, оговтавшись після свого полону, наполягла на активній участі в подальшій підготовці, попри заперечення щодо ризику для її безпеки.