Розділ 32. Провал і відступ

Атака на Ремісничий пояс, попри свою жорстокість, водночас надала команді несподівану перевагу — серед захоплених під час сутички поранених прибічників Ордену виявився один, готовий, під тиском страху перед покаранням і, можливо, певного каяття за скоєне, розкрити важливі подробиці про розташування другорядного осередку Ордену неподалік Кресвальда, куди, за його словами, найближчим часом мали звозити додаткові ресурси для підготовки до "Дня Розколу", подробиці, які він видав із тим відчаєм людини, що нарешті побачила справжні наслідки власних дій.

— Це може бути наш шанс завдати серйозного удару ще до фінальної конфронтації, — сказав Леонтій, коли команда, повернувшись до Академії, обговорювала здобуту інформацію, розстеливши на столі свіжу карту околиць столиці, освітлену вранішнім сонцем, що пробивалося крізь високі вікна бібліотеки. — Якщо ми знешкодимо цей осередок, послабимо ресурси, необхідні Ашворту для завершення його плану, і, можливо, здобудемо додаткові докази для остаточного викриття Веллінгер.

Ярош, все ще виснажений після нічної сутички в Ремісничому поясі, проте підбадьорений можливістю нарешті перейти в наступ, погодився на пропозицію після ретельного обговорення з рештою команди, обговорення, що тривало довше звичайного через важливість рішення, яке мало бути ухвалене.

— Обережно цього разу, — застерегла Дорн, вислухавши план, погляд її був сповнений тривоги за долю тих, хто наважиться на цю нову операцію, тривоги, яку вона більше не намагалась приховувати за звичною офіційною стриманістю. — Захоплений полонений міг збрехати під тиском, чи, гірше, свідомо дезінформувати вас за наказом самого Ашворта, розраховуючи саме на нашу нетерплячу готовність діяти.

— Ризик виправданий, — заперечив Кассіан. — Якщо інформація правдива, ми завдамо серйозного удару. Якщо ні — принаймні дізнаємось більше про методи дезінформації, якими користується Орден, а це теж своєрідна перемога, хай і не така, на яку ми сподівалися.

* * *

Осередок, розташований у покинутій водяній млині за кілька годин їзди від Кресвальда, на позір видавався саме таким незначним, непримітним місцем, яке ідеально пасувало б для прихованого складу ресурсів, — але коли команда, зваживши всі попередні обережності, наблизилася до будівлі під покровом вечірніх сутінків, щось одразу здалося Ярошеві не так, тиша навколо була занадто густою, занадто позбавленою звичних нічних звуків, наче саме повітря затамувало подих в очікуванні чогось.

— Забагато тиші, — прошепотів він, відчуваючи знайоме тремтіння тканини, яке цього разу, однак, несло в собі відтінок, якого він не міг одразу розпізнати — не пряму загрозу, а щось дивно порожнє, майже неприродне, схоже на тишу перед грозою, яка ось-ось мала розколоти небо.

— Пастка, — миттєво зреагував Кассіан, роки досвіду підказували йому небезпеку швидше за будь-яку магічну інтуїцію, обличчя його вже виражало готовність до негайного відступу. — Відступаємо, негайно!

Та попередження запізнилося. Щойно вони зробили кілька кроків назад, земля навколо млина здригнулася, і з-під, здавалося б, звичайного ґрунту виступили руни, що засвітилися зловісним, багряним сяйвом, — пастка, підготовлена заздалегідь, активована якимось прихованим тригером, про який жоден з них не здогадувався, тригером, розрахованим саме на подібну обережну наближеність.

— Тікайте! — крикнув Ярош, але цього разу тканина простору навколо них уже почала мерехтіти тим самим тривожним чином, який він пам'ятав із сутички з Ашвортом особисто в Ремвілі, — тільки цього разу без самого Ашворта, лише механізм, залишений ним заздалегідь для будь-кого, хто наважиться потривожити цей осередок, механізм, підступний у своїй автономності.

Час навколо групи почав сповільнюватися, кінцівки важчати, наче саме повітря перетворювалося на щось густіше за смолу, — і Ярош, згадуючи попередній досвід, спробував зібрати всю силу волі для розсіювання цього плетива, як робив це раніше, стискаючи зуби проти наростаючого опору чужої волі.

Але цього разу опір виявився значно складнішим — механізм, залишений Ашвортом, здавалося, був спеціально розроблений, щоб протистояти саме такому розсіюванню, вимагаючи набагато більше зусиль, ніж Ярош міг собі дозволити витратити без ризику повністю виснажитися, виснаження, яке загрожувало залишити всю групу беззахисною.

— Не можу… розсіяти повністю, — прохрипів він, борючись із в'язким сповільненням, що дедалі міцніше сковувало рухи всієї групи. — Занадто складне плетиво, занадто ретельно продумане саме для протидії моєму дару.

— Тоді просто вирвемося силою, — вигукнула Мила, збираючи всю свою здатність до контролю Повітря в одному, потужному пориві, спрямованому не на бій, а на створення протитиску, здатного розірвати в'язку тканину сповільненого часу навколо них, кожен м'яз її тіла напружився зусиллям, гідним найважчого фізичного випробування.

Об'єднавши зусилля — Ярош, борючись із тканиною часу зсередини, Мила, тиснучи на неї потужним потоком повітря ззовні, — вони зрештою прорвалися крізь пастку, хоча ціна цього прориву виявилася болючою: усі четверо, щойно звільнившись від в'язкого сповільнення, попадали на землю, виснажені настільки, що на кілька довгих секунд жоден не міг навіть поворухнутися, тіла їхні лежали на вологій траві, важко дихаючи.

— Всі цілі? — прохрипів Леонтій, першим піднімаючи голову.

— Цілі, — важко відповів Кассіан, — хоча "цілі" тепер означає геть виснажені й, боюся, з жодним доказом, здобутим із цієї невдалої операції, доказом, заради якого ми ризикнули так багато.