Розділ 31. Пастка в Ремісничому поясі

Звістка прийшла серед ночі, розбудивши всю Академію тривожним стукотом у ворота, — гінець, засапаний після довгої, шаленої їзди, привіз термінове послання від Тоні, чиї слова, нашкрябані нерівним, поспішним почерком, змусили Яроша зірватися з ліжка ще до того, як він устиг остаточно прокинутися, серце його калатало від першого ж погляду на тривожний, нерозбірливий почерк, що зраджував паніку, з якою писалося це послання.

"Ярошу, — писала Тоня, — люди в темних плащах напали на майстерні Ремісничого поясу. Кажуть, шукають "зрадника", який видав важливі секрети — думаю, йдеться про мене, після того, як я допомогла зупинити обвал у каменоломні минулого місяця, привернувши забагато уваги. Ховаюся з кількома сусідами в старому льоху під ткацькою майстернею мого батька. Благаю, допоможи, поки не пізно."

— Це може бути пасткою, — застеріг Кассіан, коли Ярош, зібравши термінову нараду серед ночі, показав послання решті команди, обличчя його виражало ту саму обережність, яку він виробив за роки прихованого спостереження, обережність, яка не раз рятувала йому життя. — Ашворт, дізнавшись про нашу дружбу з Тонею, міг би використати її як принаду, щоб виманити тебе в невигідне становище, розраховуючи саме на твою відданість давнім друзям.

— Пастка чи ні, — твердо відповів Ярош, згадуючи роки дружби з Тонею, ще відтоді, як вони обоє, перелякані й невпевнені, чекали своєї черги перед Каменем Проявлення на площі Семи Вітрів, — я не залишу її напризволяще. Хай там що це — пастка чи справжня небезпека, — ми діємо негайно, і жоден розрахунок обережності не переважить цього рішення.

Мила, Леонтій і Кассіан, обмінявшись короткими, рішучими поглядами, приготувалися супроводжувати Яроша, тоді як Дорн, зваживши ситуацію, вирішила залишитися в Академії разом із Гвендолін і магістром Тихим, координуючи можливу додаткову підтримку через офіційні канали служби безпеки.

* * *

Ремісничий пояс, коли вони дісталися туди за допомогою серії виснажливих, але швидких стрибків Яроша, зустрів їх картиною, значно гіршою за найгірші побоювання, — кілька майстерень уже палали, освітлюючи нічне небо тривожним багряним сяйвом, а вулицями метушилися перелякані мешканці, намагаючись урятувати бодай щось з майна, поки вогонь пожирав плоди їхньої багаторічної праці, крики й плач змішувалися з тріском полум'я в оглушливу какофонію лиха, а дим здіймався над кварталом густою, задушливою хмарою.

— Туди, — вказав Ярош, відчуваючи знайомий поклик рідної стихії серед хаосу пожежі, спрямовуючи групу до ткацької майстерні, яку Тоня описувала в своєму посланні, кроки його прискорилися, попри виснаження від щойно здійснених стрибків.

Двоє вартових Ордену, що охороняли підступи до майстерні, помітили прибульців і кинулися в атаку з тією ж фанатичною рішучістю, яку Ярош пам'ятав з незліченних попередніх сутичок, — але цього разу, підсилені відчаєм захисту рідного дому Тоні, Ярош і його союзники діяли зі злагодженістю, відточеною місяцями спільних випробувань, кожен рух був частиною добре відпрацьованого, майже інстинктивного танцю взаємної підтримки.

Мила, здійнявши потужний вихор повітря, розкидала перших нападників, тоді як Леонтій, орудуючи власним плетивом вогню з точністю, гідною найкращих учнів Крила Вогню, розчистив шлях до входу в майстерню. Кассіан, тримаючись насторожі позаду, прикривав тил групи від можливих несподіванок, його роки прихованого бою даючи йому змогу помічати загрози, які інші могли б пропустити.

— Тоне! — крикнув Ярош, увірвавшись до задимленої майстерні, де полум'я вже лизало нижні поверхи будівлі, дим забивав легені, змушуючи очі сльозитися, а жар обпалював шкіру навіть на відстані. — Тоне, де ти?

— Тут! — почувся приглушений, але впізнаваний голос знизу, і Ярош, розчистивши шлях крізь завали палаючих ткацьких верстатів короткими, точними плетивами Землі, знайшов прихований люк до льоху, звідки долинали перелякані голоси кількох людей, тремтячі й майже нерозбірливі від жаху.

Тоня, зустрівши Яроша біля входу до льоху, кинулася обіймати давнього друга з полегшенням, яке вона, судячи з тремтіння рук, насилу стримувала останні кілька годин, обличчя її було вимащене сажею, а очі почервоніли від диму й пережитого страху.

— Дякую, що прийшов, — прошепотіла вона. — Думала, вже ніхто не встигне, думала, доведеться зустріти це сама, з кількома переляканими сусідами, на яких я не мала жодного способу вплинути.

— Завжди встигну заради тебе, — твердо відповів Ярош. — Скільки людей ховається внизу?

— Восьмеро, — відповіла Тоня. — Сусіди, чиї домівки вже згоріли дощенту. Треба вивести їх звідси, поки вогонь не поширився й на льох, бо тоді нам усім гаплик.

Разом вони вивели переляканих, закашлюваних димом мешканців нагору, тоді як Мила й Леонтій, продовжуючи стримувати нападників Ордену, розчищали безпечний шлях відступу серед палаючих вулиць, кожен крок вимагав ретельної уваги, аби не зачепити когось із врятованих випадковим спалахом чужого плетива.

* * *

Коли останній із врятованих мешканців опинився в безпеці, за межами охопленого хаосом кварталу, Ярош, оглядаючи масштаб пожежі, що вже почала вщухати завдяки спільним зусиллям місцевих мешканців і кількох магів Крила Води, викликаних Тонею на допомогу, відчув, як гіркота і гнів переплітаються всередині нього в єдине, палке відчуття справедливого обурення.

— Це не була пастка на мене особисто, — сказав Кассіан похмуро, оглядаючи символ Ордену, недбало намальований на одній із вцілілих стін, символ, який здавався майже насмішкою над усім тим, що вони втратили цієї ночі. — Принаймні не лише. Це показова акція. Покарання за співпрацю з нами, попередження для всіх, хто наважиться допомагати Академії проти Ордену.