Розділ 26. Гонитва вулицями столиці

— Треба покликати Кассіана, — сказала Мила, коли вони вийшли з обшуканого помешкання Кароліни, крокуючи вулицею швидким, майже бігом, кроком, серце її калатало в такт кожному удару підошов об бруківку. — Якщо хтось і зможе прочитати сліди цього викрадення, розпізнати методи Ордену, — то це він.

Кассіан, викликаний терміновим посланням, прибув менш ніж за півгодини й, оглянувши помешкання з тією ж професійною ретельністю, з якою колись вивчав склади в Ремвілі, невдовзі видав свій висновок, обходячи кожну кімнату з пильністю людини, що звикла помічати найдрібніші деталі, які могли б вислизнути від будь-кого іншого.

— Викрадення сталося щонайменше шість годин тому, — сказав він, оглядаючи сліди на підвіконні, де, судячи з подряпин, хтось проникнув усередину, проводячи пальцями по свіжих, ще не вкритих пилом позначках. — Судячи з характеру розгрому — методичний обшук, а не панічна втеча, — це були професіонали, які точно знали, що шукають, і не гаяли часу на зайві, невиправдані руйнування.

— Куди вони могли її забрати? — запитав Ярош, відчуваючи, як тривога стискає груди дедалі сильніше з кожною хвилиною.

Кассіан задумався, обмірковуючи можливі варіанти з тим самим аналітичним холодом, який виробив за роки прихованого спостереження, потираючи підборіддя жестом глибокої зосередженості, поглядом ковзаючи кімнатою, наче намагаючись прочитати в ній прихований план викрадачів.

— Якщо це справді люди Веллінгер чи безпосередньо Ашворта, — сказав він нарешті, — найімовірніше, її утримують десь у межах міста, принаймні тимчасово, перш ніж переправлять далі, можливо, до того самого монастиря. Орден має кілька таємних осередків у самому Кресвальді — я знаю про два з них із часів мого прихованого членства, хоча не можу гарантувати, що жоден із них не був покинутий чи переміщений за останній рік, зважаючи на те, з якою обережністю Ашворт останнім часом реорганізовує свою мережу.

— Тоді почнемо з них, — рішуче сказав Ярош, уже прямуючи до дверей.

* * *

Перший осередок — занедбаний склад на околиці Ремісничого поясу — виявився порожнім, залишеним, судячи з товстого шару пилу, ще кілька місяців тому, порожні приміщення відлунювали кожним кроком, наче саме місце вже давно забуло звук людських голосів, а павутиння в кутках свідчило про роки покинутості. Другий, розташований у підвалі, здавалося б, звичайного шинку в найбіднішому кварталі столиці, виявився значно перспективнішим: Кассіан, обережно розпитавши власника шинку під приводом старого знайомства (виявилось, він справді знав цю людину за часів свого прихованого життя), дізнався, що минулої ночі до підвалу привозили "важливий вантаж", який мали переправити далі протягом наступної доби.

— Це вона, — сказав Ярош із твердою впевненістю, коли вони, зібравшись неподалік від шинку в темному провулку, обговорювали план подальших дій, голос його не залишав місця для сумнівів. — Треба діяти негайно, поки її не переправили далі.

— Це може бути пасткою, — застеріг Кассіан. — Надто легко ми знайшли цей слід, зважаючи на все, що знаємо про обережність Ордену, і мій досвід підказує: подібна легкість рідко буває випадковою.

— Пастка чи ні, — твердо відповів Ярош, — ми не можемо дозволити собі чекати. Якщо є хоч найменший шанс, що Кароліна там, і ми можемо її врятувати, — ми діємо зараз, навіть якщо доведеться дорого заплатити за необережність.

* * *

Штурм підвалу відбувся тієї ж ночі, коли основна маса відвідувачів шинку розійшлася, а нічна варта, підкуплена, вочевидь, власником закладу, демонстративно оминала цю вулицю своїми звичними обходами, залишаючи темні провулки повністю неохоронюваними.

Ярош, Мила й Кассіан проникли через задній вхід, який Кассіан пам'ятав із часів свого прихованого членства, спускаючись вузькими, вологими сходами до підвального приміщення, освітленого лише кількома тьмяними смолоскипами, полум'я яких відкидало тремтливі, зловісні тіні на вологі кам'яні стіни, а повітря було важким від запаху цвілі й старого дерева.

Усередині, прикута ланцюгом до кам'яної стіни, знайшлася Кароліна — виснажена, зі слідами грубого поводження на обличчі, але притомна й, судячи з відчайдушного полегшення в очах, побачивши рятівників, неушкоджена в чомусь по-справжньому серйозному, хоча одяг її був подертий, а зап'ястя — стерті ланцюгом до крові.

— Швидко, — прошепотіла вона хрипко, — вони скоро повернуться, змінюють варту щогодини.

Ярош, розтопивши кайдани тим самим прийомом, яким колись відчиняв замкнені двері, допоміг Кароліні підвестися, тоді як Мила уважно прислухалася до звуків над їхніми головами, готова попередити про наближення небезпеки, кожен нерв її тіла напружений до краю.

Але не встигли вони дістатися сходів, як згори долинули важкі кроки й голоси — щонайменше троє вартових поверталися раніше запланованого графіка, розмовляючи гучними, впевненими голосами людей, які не очікують жодних несподіванок.

— Заховайтеся, — прошипів Кассіан, підштовхуючи Милу й Кароліну в тінь за найближчими ящиками, тоді як сам він і Ярош приготувалися зустріти небезпеку віч-на-віч, займаючи оборонні позиції обабіч вузьких сходів.

Троє вартових, спустившись сходами й побачивши порожнє місце, де мала бути прикута полонянка, миттєво підняли тривогу, руки їхні метнулися до зброї, обличчя спотворилися люттю зрадженої довіри.

— Зрада! — крикнув один із них, і битва спалахнула миттєво, у тісному просторі підвалу, де кожен рух вимагав ретельної точності, аби не зачепити випадково союзника замість ворога, а брязкіт зброї відлунював між кам'яними стінами оглушливою луною.