Розділ 25. Викрадений архів

Тиждень до зустрічі з Кароліною Вест минув у виснажливому очікуванні, впродовж якого Ярош, разом із рештою команди, продовжував методично аналізувати здобуті в Ремвілі документи, шукаючи додаткові підказки щодо розташування головної бази Ашворта в закинутому монастирі, про яку згадував Кассіан, кожен вечір закінчувався тим самим ритуалом — довгими годинами над картами й записами, поки очі не починали пекти від напруги, а свічки не догоряли до самих основ.

— Ось, — сказав Кассіан одного вечора, вказуючи на карту королівства, розстелену на великому столі бібліотеки, де позначки, зроблені за роки прихованого спостереження, поступово складалися в дедалі повнішу картину. — Монастир Святого Ансельма, закинутий понад століття тому після того, як орден ченців, що його заснував, вимер від чуми. Розташований у лісистих пагорбах за три дні дороги від Кресвальда, досить віддалений, щоб уникнути випадкових мандрівників, але досить близький до столиці, щоб забезпечити швидкий доступ до ресурсів і послідовників, — розташування, обране з тією ж ретельністю, з якою Ашворт обирав кожен елемент своїх планів.

— Штурмувати відкрито ми все ще не готові, — зауважила Дорн, вивчаючи позначене на карті місце, палець її обережно окреслював контури лісистих пагорбів. — Особливо тепер, коли Ашворт продемонстрував здатність контролювати час у значно ширшому масштабі, ніж будь-хто з нас міг протистояти напряму, і ми не маємо жодного гарантованого способу протидіяти цій здатності в масштабі повноцінного бою.

— Тоді потрібна розвідка, — сказав Леонтій. — Дізнатися точні укріплення, кількість вартових, найкращий час і спосіб проникнення, перш ніж плануватимемо будь-який прямий напад, бо кинутися в бій наосліп означало б повторити ту саму помилку, яку зробили двадцять три роки тому.

Ярош, слухаючи цю нараду, відчував, як план дій поступово вибудовується, шар за шаром, — але водночас усвідомлював: без остаточного підтвердження зв'язку Веллінгер з Ашвортом, без беззаперечних доказів, здатних переконати саму корону діяти рішуче, будь-яка розвідка чи напад ризикували перетворитися на ізольовану, погано підтриману операцію, приречену на поразку перед лицем мережі, що охоплювала, можливо, найвищі щаблі влади королівства.

* * *

У день зустрічі з Кароліною Вест Ярош і Мила прибули до книгарні "Стара Сторінка" за чверть години до призначеного часу, обережно оглядаючи вулицю на предмет будь-яких ознак стеження, перш ніж зайти всередину, кроки їхні були неквапливими, зумисне буденними, наче двоє звичайних відвідувачів завітали за книгами, хоча внутрішня напруга обох виказувала себе в кожному швидкому, непомітному погляді, кинутому на перехожих.

Книгарня, тісна й затишна, пахла старим папером і шкіряними палітурками, а її власник, сивий старигань з окулярами на кінчику носа, лише коротко кивнув новоприбулим, не виявляючи жодного зайвого інтересу до відвідувачів, — саме та атмосфера непомітної буденності, яка, підозрював Ярош, приваблювала Кароліну для таких таємних зустрічей, атмосфера, у якій навіть найпідозрілі шепоти губилися серед шелесту сторінок і скрипу старих дощок підлоги.

Але коли призначена третя пополудні настала, а тоді минула, Кароліна так і не з'явилася.

— Щось не так, — прошепотіла Мила за двадцять хвилин очікування, тривога в її голосі ставала дедалі відчутнішою, пальці її нервово перегортали сторінки книги, яку вона тримала лише для вигляду, не бачачи жодного слова на них. — Вона справляла враження людини, що завжди приходить вчасно.

Ярош, відчуваючи знайоме тремтіння тканини — те саме попереджувальне тремтіння, яке рятувало його життя незліченну кількість разів, — зрозумів раптом із гострою, неприємною ясністю: щось трапилося, і, найімовірніше, трапилося саме з Кароліною.

— Ходімо, — сказав він рішуче. — До палацу, негайно.

* * *

Дорогою до палацу Ярош, ризикуючи виснажити себе понад звичну міру, здійснив короткий стрибок, щоб скоротити час у дорозі, а тоді, разом із Милою, поспішив до канцелярії лорда-канцлера під приводом офіційної справи, пов'язаної з нещодавнім запрошенням на бал, крокуючи коридорами палацу з тією рішучою впевненістю, яка не залишала місця для розпитувань, впевненістю, яка, попри внутрішній жах, дозволяла обом виглядати цілком буденно перед очима сторонніх.

— Панна Вест? — перепитав молодший клерк, коли Ярош обережно розпитав про місцеперебування секретарки, відриваючись від стосу паперів на своєму столі. — О, вона сьогодні не з'явилася на службу. Незвично для неї — панна Вест завжди вирізнялася бездоганною пунктуальністю. Ми вже надіслали посланця до її помешкання дізнатися, чи все гаразд.

Ярош і Мила, обмінявшись стривоженими поглядами, вирішили самі відвідати помешкання Кароліни, розташоване в скромному, але доглянутому будинку неподалік королівського кварталу, крокуючи вузькими вуличками з тим напруженим поспіхом, який виказував наростаючу тривогу обох.

Двері виявилися прочиненими.

— Кароліно? — покликав Ярош, обережно заходячи всередину, дар усередині нього вже напружився, готовий до будь-якої несподіванки, кожен м'яз тіла був натягнутий, наче тятива лука.

Помешкання виявилося порожнім — і водночас явно обшуканим: шухляди висунуті, папери розкидані по підлозі, а на письмовому столі, серед розкиданих аркушів, лежала єдина деталь, що змусила серце Яроша похолонути: клаптик паперу з тим самим символом, який вони бачили раніше, — три сплетені кола, перекреслені навскіс, символ Ордену Попелу, залишений, вочевидь, навмисно, як недвозначне попередження.