Розділ 24. Перше попередження

Наступного ранку після балу, коли Ярош, все ще виснажений від напруженого вечора придворних ігор, з'явився на звичайне заняття з учнями Крила Духу й Часу, він застав у своєму кабінеті несподіваний сюрприз: акуратно запечатаний конверт без жодного підпису, залишений просто на його робочому столі, хоча двері кабінету, за його спогадами, лишалися замкненими всю ніч, а магічний замок, встановлений особисто Дорн, мав би зупинити будь-якого непроханого гостя, замок, у надійності якого Ярош ніколи раніше не мав причин сумніватися.

Всередині конверта лежав єдиний аркуш паперу з коротким, елегантно написаним посланням, чорнило якого ще мерехтіло легким, майже непомітним магічним відблиском, відблиском, що виказував досить високий рівень майстерності автора:

"Магістре Ковальчук, вітаю з успішним дебютом при дворі. Шкода, що ваш інтерес до моєї скромної особи виявився таким… нездоровим. Раджу зосередитися на вашій викладацькій кар'єрі й облишити спроби розібратися в справах, які вас не стосуються. Наступного разу моє попередження може виявитися не таким чемним. З найщирішими побажаннями, А.В."

Ярош, тримаючи в руках цей одвертий доказ того, що Веллінгер не лише впізнала його на балу, а й зуміла проникнути до нібито надійно захищеного кабінету в самій Академії, відчув, як тривога переростає в щось значно гостріше — усвідомлення того, наскільки глибоко проникла мережа Ордену навіть у місця, які він вважав безпечними, місця, які роками служили останнім прихистком для найважливіших таємниць королівства, прихистком, безпека якого тепер здавалася значно ілюзорнішою, ніж він міг собі уявити ще вчора.

— Хтось проник до Академії, — сказав він, показуючи послання ректорці Дорн за кілька хвилин, обличчя її, прочитавши текст, набуло виразу глибокої тривоги, руки її, тримаючи аркуш, злегка тремтіли, а погляд ковзав по рядках знову й знову, наче вона сподівалася знайти якесь пояснення, здатне применшити серйозність загрози.

— Це неприпустимо, — твердо сказала вона. — Захисні плетива навколо цього крила — одні з найпотужніших в усій Академії, плетива, які я особисто перевіряла й підсилювала не одну сотню разів за останні роки. Хтось із серйозними ресурсами й знаннями мусив би допомогти зловмиснику подолати їх непоміченим, а це означає, що ми маємо справу не просто з окремим прибічником Ордену, а з кимось, чиї знання про наші захисні механізми виходять далеко за межі звичайної розвідки.

— Або, — похмуро припустив Леонтій, якого викликали на термінову нараду, обличчя його стало жорстким, майже кам'яним, — хтось усередині самої Академії допоміг зловмиснику проникнути сюди, свідомо чи навіть несвідомо, можливо, під впливом якогось хитрого маніпулювання.

Ця думка, висловлена вголос, викликала важку, насторожену тишу серед присутніх, тишу, у якій кожен мимоволі шукав очима обличчя інших, наче намагаючись прочитати в них можливу зраду, тишу, гнітючу настільки, що навіть звичний гомін коридору за дверима здавався якимось далеким, майже нереальним.

— Ти підозрюєш зраду серед наших власних викладачів чи студентів? — запитала Мила, порушуючи це важке мовчання.

— Не хочу вірити в це, — відповів Леонтій, — але не можу відкидати таку можливість, зважаючи на все, що ми дізналися про масштаб мережі Ордену. Треба перевірити всіх, хто мав доступ до цього крила минулої ночі, хоч я й розумію, наскільки болісним і руйнівним для довіри всередині Академії стане подібне розслідування.

Магістр Тихий, що мовчки слухав нараду, раптом заговорив, голос його прозвучав з незвичною для нього різкістю, різкістю людини, що бачить у поточній ситуації відлуння давньої, знайомої небезпеки.

— Це також може бути демонстрацією сили, — сказав він. — Веллінгер, чи хтось за нею, хоче показати нам: жодне місце не є справді безпечним. Хоче посіяти паніку й недовіру серед нас самих, розколоти нашу єдність зсередини, перш ніж ми встигнемо завдати їй справжньої шкоди, — саме такий прийом застосовував і сам Ашворт двадцять три роки тому, підриваючи довіру між тими, хто мав би стояти пліч-о-пліч.

Ярош, обмірковуючи це припущення, відчув, як воно резонує з чимось глибинним, що він уже помічав у методах Ашворта, — використання страху й недовіри як зброї, значно тоншої за будь-яке пряме плетиво, зброї, яка діяла повільно, невидимо, підточуючи саму основу довіри між союзниками, зброї, проти якої не існувало жодного захисного плетива.

— Тоді не дозволимо цьому спрацювати, — сказав він рішуче. — Продовжуємо план. Через кілька днів зустрінемося з Кароліною Вест у книгарні, як домовлялися. А тим часом, — він подивився на Леонтія, — посилимо захист цього крила, але без надмірної підозри одне до одного. Якщо Веллінгер хоче розколоти нашу єдність, найкраща відповідь — довести, що ця єдність значно міцніша, ніж вона вважає, міцніша за будь-яку її хитрість чи погрозу.

* * *

Того ж дня, після виснажливої наради й посилення захисних заходів навколо Крила Духу й Часу, Ярош знайшов момент усамітнення в невеликому внутрішньому дворику Академії, де колись, багато років тому, дике полум'я його дару вперше вирвалося на волю, спалюючи й водночас оживляючи трояндовий кущ, кущ, який відтоді пережив незліченну кількість весен і зим, стійко переживши все, що спіткало Академію за ці роки, наче сам ставши живим свідченням того, що навіть найважчі випробування можна пережити й вийти з них оновленим.

Кущ, який відтоді виріс і розцвів безліч разів, стояв тепер у пізньому осінньому цвітінні, останні пелюстки якого вже почали опадати з наближенням зими, і Ярош, дивлячись на нього, відчув несподіване заспокоєння, пригадуючи весь шлях, пройдений відтоді, шлях, сповнений випробувань, які колись здавалися нездоланними, а тепер лишалися позаду, частиною історії, яка зробила його тим, ким він став.