Розділ 19. Карта змови

Наступні кілька днів перетворилися на виснажливу роботу з аналізу здобутих у Ремвілі документів, роботу, до якої долучилися практично всі члени розширеної команди, кожен зі своєю унікальною часткою знань і навичок. Зала бібліотеки, виділена спеціально для цієї роботи, поступово перетворилася на подобу справжнього штабу — стіни її вкрилися картами королівства, схемами родинних зв'язків аристократичних домів і нескінченними рядами нотаток, з'єднаних тонкими нитками, що позначали виявлені, часто ще непевні зв'язки між людьми, установами й подіями.

Кассіан, чий досвід прихованого спостереження за структурою Ордену виявився неоціненним, методично розкладав фінансові записи, шукаючи закономірності в потоках коштів, що надходили до Ордену з різних, на перший погляд не пов'язаних джерел, — робота, що вимагала не менше терпіння, ніж будь-яка бойова операція, і, як виявилося, не менше вправності: цифри, здавалося б, сухі й беззмістовні, під його пильним поглядом складалися в оповідь не менш небезпечну за будь-яку відкриту змову.

— Дивіться сюди, — сказав він одного вечора, коли вся команда зібралася в спеціально виділеній для цієї роботи залі бібліотеки Академії, вказуючи на низку записів, розкладених на великому столі, освітленому кількома магічними лампами, що боролися з вечірньою темрявою за вікнами. — Ці суми, що надходять щомісяця з торгового дому "Сріблястий Якір", — на перший погляд звичайна благодійність, зареєстрована як пожертви на "дослідження рідкісних матеріалів". Але розмір і регулярність цих сум набагато перевищують типову благодійну діяльність — жоден торговий дім не жертвує стільки без якоїсь глибшої, прихованої мети.

— "Сріблястий Якір" — це торговий дім, пов'язаний з родиною Веллінгер, якщо не помиляюся, — зауважила Дорн, вивчаючи документ через плече Кассіана, окуляри її зісковзнули на кінчик носа, надаючи їй незвично буденного, майже домашнього вигляду, геть відмінного від звичної офіційної статечності. — Не одна з Дев'яти Домів, але впливова торгова родина, що останніми роками активно намагається здобути вагу при дворі, компенсуючи брак давнього роду щедрістю та політичною спритністю.

— Амбітна, але недостатньо впливова родина, — тихо повторив Ярош слова Кассіана з їхньої розмови на маяку в Ремвілі, пригадуючи кожну деталь тієї важливої зустрічі. — Це збігається з описом герба на зашифрованому посланні, яке ми знайшли в складі прянощів.

Гвендолін, що досі мовчки вивчала розкладені карти й схеми, сидячи трохи осторонь основного гурту, раптом застигла, обличчя її набуло того особливого, зосередженого виразу, який Ярош уже навчився розпізнавати як ознаку насуваючогося видіння, — очі її на мить втратили фокус, вдивляючись у щось, недоступне решті присутніх.

— Веллінгер, — прошепотіла вона, рука її мимоволі потяглася до скроні. — Це ім'я… я бачила його раніше. У видінні, кілька місяців тому, ще до того, як почула про повернення Ашворта до активних дій.

— Що ви бачили? — запитала Мила, відкладаючи власні нотатки, аби повністю зосередитися на словах старшої жінки.

— Молоду жінку, — відповіла Гвендолін, заплющивши очі, намагаючись відновити деталі напівзабутого видіння, обличчя її напружилося зусиллям пригадування, наче вона намагалась намацати щось невловиме серед туману власної пам'яті. — Елегантну, впевнену, з гербом, схожим на якір, вигаптуваним на комірі сукні. Вона стояла в розкішній залі, оточена іншими придворними, і в її очах був вираз, який я тоді не могла зрозуміти — суміш амбіції й чогось темнішого, прихованого глибоко під поверхнею чемної посмішки, чогось, що нагадувало мені холод, який я відчувала поруч із самим Ашвортом.

— Дочка або спадкоємиця дому Веллінгер, — припустив Леонтій, гортаючи родовідні записи, які приніс із архіву ради, сторінки шурхотіли під його швидкими, впевненими пальцями, звичними до подібної роботи ще з часів служби безпеки. — Ось, — він вказав на сторінку, прикрашену акуратно намальованим гербом, — Аделіна Веллінгер, єдина донька голови торгового дому, останніми роками часто буває при дворі, відома своєю амбіційністю щодо здобуття офіційного шляхетного титулу для родини — про неї навіть ходять чутки серед менш поблажливих аристократів, які вважають подібні амбіції зухвалими для родини без давнього кореня.

Ярош, вивчаючи портрет молодої жінки, доданий до родовідного запису, — вродливе, але якесь надто вивірене, майже штучне обличчя, обличчя людини, що навчилася носити маску досконалості так довго, що та стала майже другою шкірою, — відчув, як холодна впевненість оселяється в грудях, впевненість, яка не потребувала жодних додаткових доказів.

— Це вона, — сказав він. — Зв'язок Ашворта при дворі.

— Не поспішай з висновками, юначе, — застерегла Дорн, знімаючи окуляри й потираючи перенісся втомленим жестом людини, яка звикла зважувати кожен доказ з юридичною прискіпливістю. — Одного лише збігу гербів і фінансових потоків недостатньо для звинувачення. Нам потрібні беззаперечні докази, перш ніж діяти проти особи, наближеної до трону, — особи, чиє викриття, помилкове чи ні, здатне похитнути саму довіру до нашого розслідування.

— Тоді нам треба потрапити ближче до неї, — сказав Кассіан. — Спостерігати, зібрати достатньо доказів для остаточного викриття, поводячись при цьому так обережно, щоб вона й не запідозрила нашого справжнього інтересу.

— Королівський бал, — раптом озвався Леонтій, обличчя його освітилося ідеєю, він рвучко підвівся, майже перекинувши стілець у пориві натхнення, ляснувши долонею по столу з такою силою, що кілька сувоїв злетіли на підлогу. — За два тижні відбудеться щорічний осінній бал при дворі, на який запрошується вся столична знать, включно з торговими родинами на кшталт Веллінгерів. Якщо ми зуміємо потрапити туди — офіційно, а не крадькома, — матимемо змогу спостерігати за нею зблизька, можливо, навіть підслухати щось важливе серед звичної для таких заходів балаканини, де язики розв'язуються значно легше під впливом вина й невимушеної атмосфери.