Розділ 17. Шлях назад

Повернення до заїзду, де на них чекали стривожені Ліра, магістр Тихий і звільнений Дезрик, супроводжувалося мовчазною, важкою тривогою, яку жоден з учасників групи не наважувався озвучити вголос, аж поки всі не зібралися в безпеці зачиненої кімнати, двері якої Кассіан особисто перевірив на предмет міцності, перш ніж дозволити комусь розслабитися бодай на хвилину.

Дезрик, побачивши стривожені обличчя прибулих, підвівся з кутка кімнати, де досі сидів, не наважуючись заснути після пережитого звільнення, обличчя його виражало тривогу за долю людей, що ризикнули заради нього власною безпекою.

— Щось трапилося? — запитав він обережно.

— Ашворт особисто в місті, — коротко відповів Ярош, не бажаючи зараз заглиблюватися в подробиці перед юнаком, чий власний, лише щойно завершений жах ще не встиг вщухнути. — Тобі варто триматися якнайдалі від будь-якого місця, де могли б з'явитися прибічники Ордену.

Дезрик кивнув, обличчя його зблідло від щойно почутого, — і Ярош, помітивши цей страх, відчув укол провини за те, що втягнув юнака в небезпеку, яка, вочевидь, ще не завершилась остаточно навіть після його звільнення.

— Не хвилюйся, — додав він м'якше. — Кассіан подбає про твою безпеку, як і обіцяв. А зараз нам треба обговорити подальші кроки.

— Він може зупиняти час, — почав Ярош, щойно двері зачинилися, і, бачачи здивовані, перелякані обличчя магістра Тихого й Ліри, детально переказав усе, що сталося на світанковій вулиці Ремвіля, намагаючись не применшувати справжній масштаб побаченої небезпеки, попри бажання захистити юну ученицю від зайвого жаху.

Магістр Тихий, вислухавши розповідь, довго сидів мовчки, обличчя його виражало суміш глибокого жаху й, як не дивно, професійного зацікавлення дослідника, що зіткнувся з підтвердженням найгіршого можливого сценарію, пальці його неуважно постукували по держаку палиці.

— Двадцять три роки тому, — сказав він нарешті, — ми лише торкнулися цієї можливості, і торкання це коштувало чотирьох життів. Якщо Ашворт справді опанував контрольовану зупинку часу в такому масштабі, — це означає, юначе, що він перевершив усе, чого будь-коли досягала наша спорідненість, включно з твоєю матір'ю в найкращі роки її навчання.

— Що це означає для нас? — тихо запитала Ліра, очі її були широко розплющені від страху, руки стиснулися на колінах.

— Це означає, — відповів Кассіан похмуро, — що звичайні методи протидії — арешти, судові процеси, навіть пряме магічне протистояння — можуть виявитися недостатніми. Якщо Ашворт здатний зупинити час навколо будь-кого, хто намагається його зупинити, він, по суті, недосяжний для прямої атаки.

— Не зовсім недосяжний, — заперечив Ярош, згадуючи, як йому вдалося розсіяти те саме плетиво на вулиці. — Я зумів розсіяти його вплив, хоч і коштувало це неймовірних зусиль. Значить, є спосіб протидіяти, навіть якщо ми ще не до кінця розуміємо його механізм.

Гвендолін, що досі мовчала, занурена у власні тривожні думки, нарешті заговорила, голос її прозвучав тихо, майже пошепки, наче вона сама боялася власних слів.

— Мої видіння, — сказала вона тихо, — тепер набувають нового, лячнішого сенсу. Та темна маса, яку я бачила роками, — можливо, це не просто метафора його амбіцій, а буквальне зображення того, що станеться, якщо він зуміє поширити контроль над часом на щось значно більше за одну вулицю чи одну кімнату. Ціле місто. Може, навіть ціле королівство.

Ця думка, вимовлена вголос, повисла в кімнаті важким тягарем, який, здавалося, придушував саме повітря, кожен з присутніх, здається, на мить затамував подих, уявляючи масштаб описаної загрози.

— Тоді нам треба діяти швидко, — сказав Ярош рішуче, хоча виснаження від нещодавнього подвійного випробування — розсіювання чужого плетива й групового стрибка — все ще відчувалося важкістю в кожному м'язі, голова паморочилась, а очі пекли від недосипання. — Повертаємося до Кресвальда негайно, і не звичайним шляхом. Спробуємо стрибки, наскільки дозволять сили, чергуючи їх з відпочинком.

* * *

Наступного ранку, попрощавшись із Дезриком, якому Кассіан допоміг влаштуватися на роботу до одного зі своїх давніх, ще не скомпрометованих контактів у чесному портовому бізнесі, — прощання це вийшло теплим, майже родинним, юний рибалка дякував їм зі щирістю людини, що вперше за довгий час відчула справжню людяність, — група — тепер шестеро, включно з Кассіаном, — вирушила назад до столиці королівства, тим самим шляхом, яким прийшла, тільки цього разу з набагато важчим тягарем здобутого знання.

— Що ми скажемо раді? — запитала Мила дорогою, коли вони отаборилися на першу нічну зупинку за межами Ремвіля, багаття їхнє тремтіло на вечірньому вітрі, відкидаючи довгі тіні на трав'янисту рівнину навколо.

— Правду, — твердо відповів Ярош. — Усю правду, хай там яка вона лячна. Ашворт більше не просто небезпечний вигнанець з амбіціями реваншу. Він став загрозою, здатною змінити саму природу часу для тих, кого забажає покарати чи усунути зі свого шляху.

— А зв'язок при дворі? — додав Кассіан. — Про це теж треба повідомити, хоча, боюся, це ускладнить справу — якщо серед радників корони справді є прихильник Ордену, наша інформація може дійти до Ашворта швидше, ніж ми встигнемо діяти.

— Тоді діятимемо обережно, — сказала Гвендолін. — Повідомимо лише тим, кому довіряємо беззастережно, — ректорці Дорн, можливо, безпосередньо королю чи королеві, оминаючи звичайні бюрократичні канали, де могла б причаїтися зрада.