Пролог. Міла

Я знову дивилася на червоні цифри у звіті, і вони розпливалися перед очима, наче плями крові на снігу. Скільки нам ще залишилось місяць? Два? Рідна фірма, яку батько будував по цеглині тепер розсипалася у мене в руках. Я провела долонею по обличчю, відкидаючи назад пасмо каштанового волосся, що вибилося з хвоста. Моя світло-блакитна сорочка, здавалося, душила мене, а чорні брюки раптом стали затісними. Я почувалася такою ж маленькою і беззахисною, як і тоді, коли втекла сюди, до мами, ховаючись від усього світу.

Двері мого кабінету рипнули, я навіть не підвела голови.

— Оксано, якщо ти знову про рахунки за світло, то просто поклади їх на стіл. Я подивлюся пізніше, коли знайду в собі сили. 

— Боюся, сили тобі знадобляться набагато раніше, Міло.

Цей голос. Він пролунав, наче грім серед ясного неба, змусивши моє серце пропустити удар. Весь мій світ, який я так старанно склеювала останні роки, захитався. Я різко підвела очі.

На порозі стояв він. Кирило Мороз. Він виглядав так, ніби щойно зійшов зі сторінок журналу: ідеально скроєний темно-синій піджак, розстібнута на верхні ґудзики сорочка такого ж кольору, що підкреслювала його засмаглу шкіру. Темне волосся було недбало зачесане назад, а коротка борода додавала йому віку і якоїсь хижої зрілості. Але найстрашнішим був його погляд - темний, проникливий, як і його прізвище. Він дивився на мене так, ніби бачив наскрізь, зчитуючи всі мої страхи.

— Мороз? — Мій голос зрадницьки тремтів. Я мимоволі випросталася, намашаючись здаватися впевненішою, ніж почувалася. — Помилився дверима? Твоє життя тепер у столиці, серед мажорів і дорогих клубів. 

Кирило повільно пройшов до столу. Його кроки по старій підлозі звучали владно. Він поклав переді мною товсту шкіряну папку. На його безіменному пальці блиснуло золото: масивна обручка, що обпекла мені очі. 

— Я приїхав не на екскурсію, Міло, — його голос був рівним, позбавленим будь-яких емоцій. — Твоя фірма банкрут і я викупив всі твої борги. Тепер я твій єдиний інвестор.

Я задихнулась від обурення, відчуваючи, як до горла підступає гіркий клубок.

— Я краще все втрачу, ніж візьму від тебе хоч копійку! Забирайся до своєї дружини, Кирило!

Він ледь помітно посміхнувся кутиками губ, без тіні тепла.

— Вже пізно, Міло. Ти вже взяла, ми тепер партнери. І найближчі місяці ми проведемо в цьому кабінеті разом, витягуючи цей бізнес із дна. — Він нахилився над столом, і я відчула його запах: дорогий парфум, змішаний із чимось невловимо знайомим, що боляче різануло по серцю. — Подивимось, хто з нас перший зламається, Міло.

Він розвернувся і вийшов, навіть не озирнувшись. Двері зачинилися, залишивши мене в оглушливій тиші. На столі лежала папка з моїм вироком, а в повітрі висів холод його присутності. Мороз повернувся і цього разу він не просто так прийшов…

Це нова історія тому друзі, не забувайте, що ваш коментар - важливий для мене, щоб розуміти ваші емоції та враження. Якщо ви ще не підписані і не поставили свою вподобайку на цю історію, то не чекайте - зробіть це. Буду рада вас бачити в своїх соціальних мережах, instagram - @tali.verne_author
tik tok - tali.verne, telegram - Талі Верне|Автор книг на Букнет❤️‍
Обняла, ваша Талі!