АКТ ДРУГИЙ — КЛІТКА БЕЗ ҐРАТ

8. ЕПІЗОД: САРАЙ (РАНОК) 

Сонячне світло пробивається крізь дірки в дерев’яній покрівлі, створюючи плями на підлозі зі соломи. 

Принц Тео лежить на підстилці, обличчя бліде, бинти на голові й руках. Він дивиться на Ґанну, яка акуратно готує настій із сухих трав. 

--- 

Тео (прохриплим голосом, намагаючись сісти):
— Де… де я? Хто я? 

Ґанна не піднімає очей, не поспішає відповідати. 

Ґанна (тихо, майже шепотом):
— Ти мій гість... У тебе був довгий сон. 

Вона кладе настій біля нього. Момент мовчання. Тео намагається згадати. 

Тео:
— Я… не пам’ятаю нічого. Мій батько? 

Ґанна (погляд опускає, ніби боїться назвати це вголос):
— Тебе… шукають. Але я нікому про тебе не скажу. 

Тео (здивовано, з надією):
— Чому? 

Ґанна відводить очі, руки тремтять, але голос твердий. 

Ґанна:
— Бо якщо вони дізнаються — ти зникнеш назавжди. І я теж. 

Вона сідає поруч, в повітрі відчувається напруга, але й крихка надія. 

--- 

Камера зосереджується на їхніх очах — перший справжній контакт двох самотніх душ у цьому гнилому світі. 

--- 

9. ЕПІЗОД: ТИЖДЕНЬ МОВЧАННЯ 

МОНТАЖ — 7 ДНІВ 

День 1
Принц лежить на соломі, дивиться в стелю сараю. Очі сповнені туману і невідомості. Ґанна готує їжу, мовчки ставить миску біля нього. 

День 2
Ґанна годує його з ложки. Він спершу вагається, потім повільно приймає їжу. Їхні погляди зустрічаються — без слів, лише тиша і довіра. 

День 3
Принц намагається сісти. Вона підтримує його, кладучи руку на плече. Він дозволяє їй допомогти. З’являється легкий усміх. 

День 4
Вечір. Вони сидять поруч на соломі. Вона тихо співає, його очі поступово наповнюються спокоєм. 

День 5
Принц починає роздивлятися її обличчя уважніше. Їхні руки випадково торкаються — обидва злегка напружуються, але не віддаляються. 

День 6
Ранок. Ґанна робить перев’язку, він дивиться на неї без страху, навіть із ніжністю. Вона дозволяє собі трохи посміхнутися. 

День 7
Ніч. Вони лежать поруч. Його голова на її колінах. Вона гладить його волосся. Вона думає про нього як про своє спасіння. Він тепер мій, — думає вона. 

--- 

НАРАТИВ (ґанна, внутрішній голос):
“Цей тиждень мовчання зламав його страхи. Він почав довіряти, а я — жадати. Він тепер мій. Мій світанок серед попелу.” 

--- 

Камера поступово віддаляється, залишаючи їх у тиші — дві самотні душі, що знайшли одне одного в світі, де кожен зачинений у власній клітці. 

--- 

10. ЕПІЗОД: СПОГАДИ 

ІНТ. САРАЙ — НІЧ 

Тео лежить, спить. Камера наближається до його обличчя — м’язи стискаються, очі під повіками рухаються. 

ФЛЕШБЕК — ПАМ’ЯТЬ ДИТИНСТВА 

Зображення рук батька, що піднімають ремінь. 

Дзеркало, в якому хлопчик дивиться на себе — очі сповнені сумніву і страху. 

Крики, лунають в темряві. 

Мати, що тихо плаче у тіні, але обіймає маленького Тео, намагаючись захистити. 

НАРАТИВ (Тео, внутрішній голос, шепіт):
"Я не був достатньо... Я ніколи не був тим, кого хотіли." 

--- 

Повернення в реальність — САРАЙ 

Тео різко прокидається, очі широко відкриті, в паніці. Він різко схоплює Ґанну за шию, починає душити. 

Ґанна вражена, намагається розгублено відштовхнути його, тихо кричить: 

— Тео! Заспокойся! Це ти, це я! 

Тео швидко відпускає її, падає на коліна, починає бити себе по обличчю і грудях. 

— Ні... ні... це не я... — шепоче він. 

Ґанна, повільно наближається, сідає поруч, м’яко тримає його руки. 

— Я тут... Я з тобою, — каже тихо. 

Її погляд — суміш жалості, ніжності і холодного контролю, ніби вона знає більше, ніж каже. 

--- 

КІНЕЦЬ СЦЕНИ 

Камера фокусується на очах Ґанни — в них світло свічки і тінь таємниці. 

--- 

11. ЕПІЗОД: ТАНЕЦЬ СЕРЕД ТИШІ 

ЕКСТ. САРАЙ — НІЧ, ДОЩ 

Темрява. Дощ падає густими краплями. Все довкола — приглушене, мокре, блискуче від відблисків місяця. 

ҐАННА стоїть біля старої музичної скриньки, виймає її з підвалу. Плавно заводить ключ — лунає старовинна мелодія, тихо і ніжно, наче спогад. 

ТЕО виходить із тіні, дивиться на неї з невпевненістю. 

Вона простягає руку. 

Він робить крок вперед. 

--- 

МОНТАЖ ТАНЦЮ: 

Вони танцюють повільно, ніби у сні. Їхні рухи — дитячі, невимушені, босі ноги торкаються мокрої землі. 

Дощ змиває з них бруд і пил, кожна крапля — символ очищення. 

--- 

ДІАЛОГ (переважно шепіт, ніби з іншого світу): 

ҐАННА:
— Попіл не може залишатися назавжди. 

ТЕО:
— Він все одно лишається у серці. 

ҐАННА (посміхається, дивлячись в очі):
— Тоді танцюймо, поки душа ще може горіти. 

Вони знову обіймаються, поцілунок під дощем — ніжний і чистий. 

Вони продовжують цілувати одне одного, плавно переходя до акту під дощем. 

Вони насолоджуються цим моментом. 

--- 

КІНЕЦЬ СЦЕНИ 

Камера повільно піднімається вгору, залишаючи їх танцювати у тиші дощу, немов у окремому світі. 

--- 

12. ЕПІЗОД: ПЕРШЕ ЗІТКНЕННЯ З ІСТИНОЮ 

ІНТ. САРАЙ — СУМЕРКИ 

Сонце заходить, через дірки в даху падає тьмяне, майже мертве світло. Повітря нерухоме, затхле. 

ТЕО сам у сараї. Шукає щось тепле. Раптом знаходить у старій скрині загорнуту королівську форму — золота тасьма, герб, що ледь видно крізь пил. Торкається до неї, щось клацає в мозку. В спогадах — уривок церемонії, батьківські руки, які зривають її з нього. 

Він тримає форму у руках, очі розширені. 

ТЕО (глухо):
— Це моє? 

ҐАННА стоїть у дверях. Мовчить кілька секунд. Потім тихо:
— …Можливо. 

Він повертається до неї. Пауза. Дихання важке. Лють. 

--- 

ВИБУХ 

ТЕО:
— ТИ БРЕХАЛА МЕНІ?!
(підходить, хапає її за плечі, трясе)
— Я НЕНАВИДЖУ ЦЮ ЛОЖУ!
(удар — вона падає на підлогу) 

ҐАННА не плаче. Її очі порожні. Вона не пручається. 

ТЕО стоїть над нею, дихає важко, руки тремтять. Потім усвідомлення — тиша. 

Він опускається на коліна. Починає бити себе по обличчю, голові, кулаками по грудях, як у сповідальному екстазі. 

ТЕО (шепоче):
— Я… я не хотів…
(голос рветься)
— Виправ мене. ВИПРАВ МЕНЕ… 

--- 

ҐАННА (лежачи, ледь чутно):
— Я вже пробувала. 

--- 

КІНЕЦЬ СЦЕНИ:
Ґанна сидить, притискає руку до губи, з якої тече кров. Тео скручується на підлозі поряд — у тиші, яку не зупиняє навіть спів птахів. 

--- 

13. ЕПІЗОД: ЗРАДА І ПОШУК СЕБЕ 

ЕКСТ. ДВІР — СХІД СОНЦЯ 

Ранок, ще сірий. СТАРША СЕСТРА стоїть біля вікна, помічає, як ҐАННА з кошиком виходить зі стодоли. Та йде в бік лісу, кроки легкі, обережні. 

Сестра примружується. Цікавість. 

--- 

ЕКСТ. ЛІСОВА СТЕЖКА — ПІЗНІЙ РАНОК 

Ґанна ступає легко, тримає кошик обережно, як щось святе. 

СТАРША СЕСТРА — мов тінь. Іде за нею, ховається за деревами. Обличчя збуджене: вперше вона не фантазує про принца — вона йде до нього. 

--- 

ЕКСТ. СТАРИЙ САРАЙ — ДЕНЬ 

Сестра підкрадається до закинутого сараю. У щілину бачить: 

ТЕО, знесилений, сидить, спираючись на стіну. ҐАННА годує його з ложки. 

Між ними — ніжність і близькість, тиша, як у храмі. 

СТАРША СЕСТРА — кам’яніє. Спочатку здивування. Потім — ревнощі. Потім — лють. 

Камінь у грудях. Образа, біль, заздрість. 

--- 

СТАРША СЕСТРА (шепоче):
— Вона. Вона забрала його. 

--- 

Вона тікає, не озираючись. Очі блищать — не від сліз, а від рішучості. 

--- 

ІНТ. КОРОЛІВСЬКИЙ ПАЛАЦ — ТРОННИЙ ЗАЛ — ПІЗНІЙ ВЕЧІР 

Король сидить похмурий, чаша вина в руках. Ніч починається. 

СТАРША СЕСТРА входить — урочиста, стримана, але в очах — вогонь. 

Вона вклоняється. 

СТАРША СЕСТРА:
— Ваша величність.
(пауза)
— Я знаю, де він. 

--- 

КІНЕЦЬ АКТУ II


---