АКТ ПЕРШИЙ — ГНИЛЕ КОРОЛІВСТВО

1. ЕПІЗОД: ЗАМКОВА ЛОЖА (НІЧ) 

Камера повільно рухається по темній, приглушеній залі замку. Гаснуть останні вогні свічок. Звучить легкий, глибокий звук дзеркала, що блищить у напівтемряві. 

Принц Тео стоїть перед великим дзеркалом. Його обличчя – холодне, майже байдужі очі. Він торкається обличчя, ніби шукає себе. 

--- 

Внутрішній монолог Тео (голос за кадром, тихо, з гіркотою): 

> «Кажуть, зло приходить з болю. Я ж думаю, що воно приходить з нудьги.
Бо що ще може народити темряву в серці, коли все навколо застигло, як у в’язниці?
Мрії... тільки мрії залишились мені, і спогади, які душать більше, ніж смерть.» 

Камера повільно віддаляється, переходячи в головну залу замку. 

--- 

Король (сидить у кріслі, покритий важкою мантією, рука тремтить, він кашляє кров’ю в хустку. Його обличчя стомлене, майже без надії.) 

Придворний лікар (тихо, практично шепоче): 

— Ваше Величносте, вам слід відпочити. Нічого не допоможе, якщо ви зараз перенапружитесь. 

Король (зламаним голосом): 

— Нема часу для відпочинку, лікарю. Цей бал — останній привід зберегти видимість сили. 

Король дивиться у далечінь, ніби бачить щось крізь стіни. 

--- 

Камера повертається до принца Тео. Він відводить погляд від дзеркала і повільно виходить із кімнати, темрява повільно огортає його фігуру. 

--- 

2. ЕПІЗОД: КУХНЯ / ПІДВАЛ (РАНОК) 

Камера рухається низько над холодною, сіркою підлогою кухні. Відблиски ранкового світла пробиваються крізь брудні вікна. Пара невеликих вогнищ від свічок і печі — єдине джерело тепла. 

Ґанна — дівчина 22 років — згорблена, у старому пошарпаному одязі, ми бачимо лише її руки, що швидко та бездумно миють посуд, її спину, що піднімається і опускається від важкої роботи. Її обличчя — лише мить у кадрі — похмуре, з тінню від втоми і покори. 

Навколо — мачуха без емоцій і дві сестри. Мачуха стоїть поруч, команди мовчки лунають. Сестри сміються, але сміх холодний і натягнутий — більше зі страху, ніж радості. 

--- 

Мачуха (холодно, беземоційно): 

— Знову не прибрала на столі. Ти що, хочеш, щоб всі думали, що ми грязнули? 

Ґанна мовчить. Камера крупно на її руки — вони тремтять, коли вона піднімає брудну тарілку. 

Одна з сестер насміхається, дивлячись на неї. 

Сестра 1 (тихо, з напруженим сміхом): 

— Ти просто тінь, Ґанно. Тінь, що ходить по кухні. 

Сестра 2 (підтакує): 

— Так, тиша, що не сміє навіть дихнути. 

--- 

Камера повільно зсувається вниз, показуючи пляму попелу на підлозі — ніби слід від тьмяного полум’я, що давно згасло. 

--- 

Внутрішній голос Ґанни (за кадром, шепіт, суміш болю і смирення): 

> «Я — тиша в цьому домі. Якщо я закричу — стіни впадуть.
Я — попіл, що сиплеться з поламаного вогнища.
Чорна пелена душі моєї, що ховає правду від світу.
Але попіл теж несе тепло. Можливо, колись воно розгориться знову.» 

--- 

Камера повільно піднімається і переводить погляд на Ґанну — її очі вперше фіксуються в кадрі — порожні, але з крихтою світла, що ніби тьмяно світиться всередині. 

Звуки кухні затихають. Камера відходить, залишаючи її в темряві. 

--- 

3. ЕПІЗОД: ВАННА КІМНАТА (НІЧ) 

Тихе, холодне світло лампи на стелі. Ванна кімната — стара, з потрісканою плиткою, по краях іржа. Дзеркало з матовою поверхнею, тріснуте в одному кутку. 

Мачуха (близько 40 років) стоїть перед дзеркалом. Вона повільно вичищає шкіру губкою, сильне натискання червоніє на шкірі рук і плечей. На її тілі помітні глибокі шрами — сліди минулого болю. 

Вона дивиться у дзеркало — в її очах ніби відблиск чужої людини, порожній погляд. Образ молодої, усміхненої жінки повільно проступає, ніби тінь на задньому плані, розмита і недосяжна. 

--- 

Внутрішній голос мачухи (спокійний, з гіркою меланхолією): 

> "Я втекла з пекла, щоб створити нове.
Бо іншого я не знаю." 

--- 

Камера крупним планом на її обличчі, де виблискують краплі води, що стікають по щоках, наче сльози, хоча вона їх не плаче. 

Віддзеркалення в дзеркалі розмивається, і з’являється тінь, що нагадує темний силует минулого — рани, страждання, безвихідь. 

Вона різко відводить погляд і з глухим стогоном кидає губку на підлогу. 

--- 

Світло пригасає. Залишаються лише тіні. 

--- 

4. ЕПІЗОД: СПАЛЬНЯ СЕСТЕР (ПІЗНІЙ ВЕЧІР) 

Кімната в приглушеному світлі свічок. На стіні висить портрет принца Тео — гордий і холодний, мовчазний образ. 

Старша сестра сидить на підлозі, тримає в руках цей портрет, повільно його цілує. Потім відкриває щоденник і починає писати, вкриваючи сторінки намальованими червоними серцями. 

Молодша сестра, розслаблено сидячи на ліжку, тримає банку з варенням. Вона із задоволенням вилизує ложку, не звертаючи уваги на крики, що долинають здолу з підвалу. 

--- 

Діалог між сестрами: 

Старша сестра:
— Ти думаєш, він вибере тебе? 

Молодша сестра (сміючись):
— А кого ж іще? Він — мій сон. 

Старша сестра (іронічно):
— Твій сон любить прокидатися в чужих ліжках.
— Та снощатися з усіма, але не з тобою. (сміється) 

--- 

Вони обидві сміються тихо, ніби це таємниця, яку не можна нікому розказувати. 

Звуки крику з підвалу стають гучнішими, але сестри лише обмінюються поглядами й продовжують свою гру. 

--- 

5. ЕПІЗОД: СПОГАД ҐАННИ (МОНТАЖ) 

Кадри плавно змінюються, створюючи відчуття фрагментованих спогадів. 

--- 

Кадр 1:
Молода Ґанна, близько 8 років, миє підлогу в темній кімнаті. Рухи втомлені, очі сумні. Камера показує лише її руки, що інтенсивно труть підлогу. 

--- 

Кадр 2:
Двері відкриваються — заходять “клієнти” (чоловіки в темному одязі, обличчя не показані). Вони кидають гроші на стіл, грубо розглядають Ґанну, що стоїть мовчки. 

--- 

Кадр 3:
Мачуха рахує монети, не піднімаючи погляду. На її обличчі — байдужість, а руки тремтять. 

--- 

Кадр 4:
Ніч. Ґанна стоїть перед дзеркалом у своїй кімнаті, волосся розпатлане, очі опухлі від плачу. Вона дивиться у дзеркало, і голосно шепоче, намагаючись переконати себе: 

--- 

Ґанна (шепоче):
— Це не я. Це не я. Це не я. 

--- 

Камера поступово відходить, залишаючи Ґанну саму у напівтемряві. 

--- 

6. ЕПІЗОД: СТАЄНЯ (ПІЗНЯ НІЧ) 

Темнота, лише місячне світло пробивається крізь щілини дерев’яної будівлі. Звуки конюшні: спокійне подихання коней, скрип дверей, тихий шелест сіна. 

--- 

Принц Тео стоїть біля коня, поруч дівчина (Лейла), яка намагається розслабити його після сварки з батьком. Він напружений, але намагається розслабитися. 

--- 

Дівчина (м’яко, тихо):
— Ти не повинен брати все близько до серця. Він — король, але ти — майбутнє. 

--- 

Принц Тео (похмуро, ледве чутно):
— Майбутнє? Коли воно відчувається як тягар, а не свобода… 

--- 

Раптом Тео завмирає, прислухається. Тиша навколо стає глибшою, чути лише далекий спів — тихий, сумний, беземоційний. Це голос Ґанни. 

--- 

Дівчина (зиркає на нього, запитально):
— Що сталося? 

--- 

Принц Тео (безвідривно дивиться вдалечінь):
— Чуєш? Вона співає. 

--- 

Він не відходить, не звертає уваги на дівчину, а зосереджено слухає, губиться у звуках. Його обличчя стає спокійнішим, майже насолодженим. 

--- 

Звуки співу, мов тінь, огортають сцену моторошною, загадковою атмосферою. 

--- 

Ось як можна оформити цю драматичну сцену з акцентом на емоції та сюрреалізм:


--- 

7. ЕПІЗОД: ПЕРЕЛОМ (КІНЕЦЬ ПЕРШОГО АКТУ) 

Ніч, на березі річки. Принц Тео сідає на коня, який несподівано лякається різкого звуку. Конячі копита гупають, він втрачає рівновагу. 

В момент падіння — крупний план його обличчя, сповненого страхом. Вода накриває його, удари об камінь. 

Темрява. Лише приглушене дихання і звук повільного плескоту води. 

--- 

ПЕРЕХІД ДО ДРУГОГО АКТУ: 

Ґанна, освітлена тільки місячним світлом, підходить до берега. Вона стоїть над безпорадним тілом Тео, дивиться на його обличчя. 

В її очах повільно з’являється щось нове — співчуття, тривога, а може, пробудження. 

Звуки навколо розмиваються, кольори стають нереальними, час ніби зупиняється. 

--- 

> Внутрішній голос Ґанни (за кадром):
"У попелі його погляд загорівся... І я вперше відчула, що мій вогонь не зовсім згас." 

--- 

Камера повільно віддаляється від них, залишаючи в темряві лише два світлячки — два долі, що починають зливатися. 

---