Розділ 1

Лео : 

Мій ранок завжди починався однаково — з ідеального порядку, залізної дисципліни та запаху міцної кави. Стоячи біля панорамного вікна на тридцятому поверсі хмарочоса «Nordic Stone», я дивився на місто, яке повільно прокидалося під ковдрою ранкового туману. Сонце ледь пробивалося крізь хмари, відбиваючись від скляних фасадів сусідніх будівель.

Я поправив манжети ідеально випрасуваної сорочки та глянув на годинник. За п'ять хвилин восьма. Рівно о восьмій почнеться загальна нарада директорів, на якій я маю затвердити новий план безпеки для наших територій. Після того, як батько передав мені керівництво справами клану та корпорації, я не мав права на жодну помилку. Серце лідера повинно залишатися холодним, як гірський кришталь. Почуття, сумніви, зайві емоції — усе це слабкість, яка може коштувати зграї безпеки.

Двері мого кабінету тихо відчинилися, порушуючи тишу. Я навіть не повернувся, бо за ароматом хвої та ледве відчутним теплом одразу впізнав, хто зайшов.

— Ти знову прийшов на роботу на годину раніше, сину, — пролунав глибокий, спокійний голос батька.

Марк пройшов у кабінет, тримаючи під руку мою маму. Навіть зараз, коли тато передав мені головні обов'язки Альфи, у кожному його русі відчувалася колишня міць і непохитна сила барса. Поруч із ним йшла мама Еріка — її погляд, як завжди, був проникливим і мудрим, а на вустах грала легка посмішка. Вона була тією самою спритною риссю, яка могла заспокоїти будь-яку бурю в душі батька.

— Справи клану не чекають, тату, — відповів я, розвертаючись до них і коротко киваючи. — Потрібно перевірити звіти з південних кордонів лісу і закрити угоду з новими постачальниками.

— Ти занадто сильно закручуєш гайки, Лео, — м'яко промовила мама Еріка, підходячи ближче і поправляючи мені комірець, як у дитинстві. — Твій батько теж був суворим, але він ніколи не забував, що зграя — це насамперед родина, а не просто сухі графіки та паперова рутина в офісі. Твоєму внутрішньому барсу потрібен простір, а не лише стіни з бетону та скла.

— Мамо, часи змінюються. Зараз вороги діють хитріше, через бізнес та контракти. Я повинен контролювати кожен крок, — наполягав я на своєму, хоча сперечатися з мамою було важко.

У цей момент двері кабінету знову розчинилися, але цього разу набагато шумніше. До кімнати буквально влетіла моя сестра Міра. Вона сяяла від щастя, а її очі горіли тим самим вогнем, який колись урятував наш рід. За нею спокійно і впевнено йшов її чоловік — Каян. Його темна аура тіньового вовка тепер гармонійно поєднувалася з нашою лісовою магією, а на плечах усе ще вгадувався силует прихованих крил. Вони трималися за руки, і навколо них ніби розливалося тепло.

— Хтось говорить про контроль і роботу з самого ранку? — з усмішкою запитала Міра, підбігаючи до мами й тата, щоб обійняти їх. — Лео, братику, тобі пора видихнути! Ми з Каяном щойно повернулися з обходу дальніх хащ. Там усе спокійно. Ліс дихає миром.

— Миром, який тримається на нашій пильності, — серйозно додав Каян, потискаючи мені руку. Його погляд був зосередженим. — Але Міра права, Лео. Ти тримаєш весь клан у такому напруженні, що навіть повітря в офісі здається крижаним. Тобі потрібен помічник, який розвантажить тебе. Нам потрібен лідер із тверезою головою, а не втомлений Альфа.

— Я сам із цим справляюся, — сухо відрізав я, сідаючи за свій масивний стіл. — Мені не потрібні помічники, які будуть порушувати мій графік.

Марк і Еріка переглянулися між собою з якоюсь таємничою змовою в очах. Батько зробив крок уперед і поклав велику долоню на мій стіл.

— Власне, щодо цього, сину, — повільно промовив батько. — Ми з Ерікою та радами інших кланів уклали одну важливу угоду. Для зміцнення союзу між перевертнями та вирішення старих суперечок, до нас у компанію приходить нова співробітниця. Вона буде твоєю особистою помічницею.

Я замерз на місці. Мої пальці міцно стиснули ручку.

— Що? Без мого відома? Тату, я Альфа, я сам обираю свій персонал!

— Це рішення клану, Лео, — спокійно, але непохитно відповів Марк. — Це питання дипломатії та миру на наших кордонах.

— І вона вже тут, — змовницьки підмигнула Міра, притискаючись до плеча Каяна. — Ми бачили її внизу на ресепшені. О, братику, твій крижаний трон сьогодні точно під загрозою. Вона зовсім не схожа на тих, хто звик виконувати твої накази беззаперечно.

Я хотів було заперечити, але в цей момент у селекторі пролунав голос секретарки: «Леоніде Марковиче , до вас на співбесіду прибула Кіра. За договором обміну між кланами».

— Впусти її, — крізь зуби процідив я.

Мама, тато, Міра та Каян відійшли трохи вбік, залишаючи мене віч-на-віч із дверима, але не поспішали йти — вони хотіли бачити ту, яка наважилася увійти в лігво крижаного барса.

Двері повільно відчинилися.

До кабінету увійшла дівчина. Вона йшла не так, як звичайні працівники — у її кроках не було ні краплі страху чи офісного трепету. М'яка, безшумна, неймовірно граційна хода. На ній був строгий костюм, але він не міг приховати її дикої, хижої натури. Темне волосся спадало на плечі, а коли вона підвела голову і подивилася прямо на мене, я відчув, як мій внутрішній барс всередині глухо заричав.

Її очі. Вони були бурштиновими, глибокими і дивилися на мене з викликом. Запах нічного лісу, терпкої вологи та дикої сили миттєво заповнив мій стерильний, чистий кабінет. Це була чорна пантера. Горда, волелюбна хижачка, яка явно народилася не для того, щоб перебирати папірці та слухати чиїсь накази.

— Доброго ранку, Альфо, — вимовила вона, і в її голосі почулося легке, ледь помітне мурчання, від якого по моїй спині пройшов мороз. — Я Кіра. Ваша нова проблема... тобто, помічниця.

Міра за моєю спиною тихо пирхнула від сміху, а Каян лише з повагою кивнув. Мама Еріка тепло посміхнулася, ніби заздалегідь знала, чим закінчиться це протистояння характеру і льоду.

Я повільно підвівся з-за столу, впершись руками в дерев'яну поверхню, і зазирнув прямо в ці зухвалі бурштинові очі.