Розділ 10 Світанок Пам'яті: Злом Ковчега та Новий Початок

Світанок Пам'яті: Битва за Істину

"Перемога не є кінцем, а лише моментом перепочинку. Істинна битва починається тоді, коли ти розумієш, що вона ніколи не закінчується. Або ж, що вона трансформується." Ці слова Степана Коваленка, лунаючи з глибин Репозиторію, стали кредо для тих, хто стояв на останньому рубежі людства. Холодний метал сенсорних панелей пролягав під спітнілими пальцями Кліо, поки серцебиття, що відлунювало в товщі її броні, заглушало навіть гул вентиляції в командному пункті "Істини-Захід". Напруга електризувала повітря, густа, як передгрозова хмара, віщуючи неминучу бурю. Забуття наступало.

Нова, наймасштабніша хвиля Очищувачів, цих безликих провісників амнезії, була вже на горизонті. Але цього разу вони йшли не самі. Посилені моторошними "Забутими Творцями", спотвореними еманаціями загубленої історії, їхній пси-крик лунав у свідомості Драгуна, немов похоронний дзвін, що провіщає забуття всього, що було. Це був не просто звук, а голод, що прагнув розірвати розум на атоми. Альянс, що ледве встиг об'єднатися з розрізнених фрагментів людської цивілізації – суворих, прагматичних інженерів з "Міста Металу", спритних, мовчазних воїнів зі "Сховища Півночі" та інтелектуалів "Істини-Захід", які зберегли наукові знання, – стояв перед вирішальним випробуванням. Це була битва не за територію, а за саму душу людства, за його право пам'ятати.

Останній Рубіж: Стіни "Істини-Захід"

"Істина-Захід", колишній аванпост наукового прогресу, за останні місяці перетворилася на неприступну фортецю. Її багаторівневі оборонні периметри були посилені до межі, кожен дюйм сталевих стін та енергетичних щитів був просочений незламною волею захисників. Важкі гармати "Міста Металу", що раніше були рушійною силою індустріальної імперії, тепер зайняли позиції на стратегічних точках, їхні масивні стволи були націлені на сіре, свинцеве небо, чекаючи сигналу, щоб виплюнути руйнівний вогонь. Їхні екіпажі, загартовані в сотнях попередніх сутичок, були зосереджені, кожен механік, кожен навідник відчував вагу відповідальності. Повітря навколо їхніх позицій тремтіло від накопиченої енергії. Вони були опорою, що не знає страху, останнім щитом металевого світу, що повстав із попелу.

Бійці "Сховища Півночі", чиї предки століттями виживали в суворих арктичних пустках, розташувалися на флангах, немов тіні, готові завдати удару. Їхні білі маскувальні костюми зливалися з засніженими пагорбами, що оточували базу, а їхні спритні розвідники, немов примари, вже проникли за зовнішні лінії оборони Забуття, готові до точкових ударів та диверсій. Вони були майстрами ближнього бою, безшумні та смертоносні, кожен з них – єдина ударна одиниця, відточена до досконалості в жорстоких умовах виживання. Їхні очі, що звикли до мороку, бачили те, чого не бачили інші, а їхні рухи були втіленням хижої грації.

По всьому периметру були активовані пси-рефлекторні емітери – вершина спільної праці Сайри та Драгуна. Вони створювали мерехтливе, пульсуюче поле, невидиме для звичайного ока, але відчутне для свідомості. Це поле не просто блокувало, а спотворювало надхідні пси-хвилі Забуття, перетворюючи їхній згубний вплив на дезорієнтуючий шум, який вибивав ворога з рівноваги. Емітери гуділи низьким, постійним звуком, схожим на колективний шепіт, що обіцяв захист, але також попереджав про ціну, яку доведеться заплатити. Кожен емітер був на межі перевантаження, відчайдушно тримаючи оборону проти невидимого тиску, що зростав з кожною секундою.

У серці командного пункту, біля голографічної карти, що яскраво світилася, стояв центральний мозок операції – Кліо. Її погляд був зосереджений, аналізуючи кожну деталь на тактичній проекції. Її обличчя, хоч і втомлене від безсонних ночей, було сповнене рішучості, що здавалася нелюдською. "Вони йдуть прямо на нас," — сказала вона, її голос був спокійним, але сповненим внутрішньої напруги. — "Їхня мета – Репозиторій. Вони відчувають його енергію, як голодні акули відчувають кров. Це останній оплот колективної пам'яті людства, і вони зроблять усе, щоб його знищити." Вона провела рукою по карті, окреслюючи траєкторію ворожих сил, що невблаганно наближалися, немов цунамі забуття.

Поруч стояв Скіф, його адаптована броня, що тепер світилася інтенсивним синім відтінком, відображаючи енергію, яку він вже почав акумулювати. Його присутність випромінювала незворушну рішучість, міцнішу за сталь. "Тоді ми дамо їм бій, який вони ніколи не забудуть," — пролунав його голос, сповнений обіцянки, що прорізала напругу в повітрі. — "Якщо ми програємо тут, пам'ять зникне назавжди. І тоді ми дійсно станемо ніким." Він відчув ніжний дотик Сайри до своєї броньованої рукавиці. Її очі, хоч і втомлені від багатогодинної роботи над емітерами та протоколами, сяяли вірою, яка могла зрушити гори. Її дотик був єдиною ниткою, що з'єднувала його з ніжністю в цьому світі, що руйнувався, нагадуванням про те, за що вони боролися.

"Я готую протокол синхронізації," — сказала Сайра, її голос був сповнений напруги, майже тремтів від концентрації, але вона трималася. — "Якщо ми зможемо підключити Репозиторій до нашого основного Архіву і запустити повну інтеграцію, ми не лише збережемо всі дані, але й зможемо створити своєрідний "щит пам'яті". Він буде відбивати пси-вплив Забуття, роблячи його вразливим. Це як антитіло для свідомості, що виникне з мільярдів фрагментів інформації." Вона жестом вказала на складні голографічні схеми, що плавали в повітрі, втіленням її геніального, але виснаженого розуму.

"Це може спрацювати," — додав Драгун, його чіп світився, пульсуючи стабільним, зеленим світлом, яке свідчило про його максимальну активність. Його очі були заплющені, він, здавалося, слухав щось, недоступне іншим – віддалені вібрації Забуття, що проникали в саму структуру реальності. — "Але це величезне навантаження на систему. Може зруйнувати і Репозиторій, і наш Архів. Ризик повного краху системи складає 78.3%. Якщо ми зазнаємо невдачі, все, що ми намагалися зберегти, буде знищено, а Забуття поглине залишки наших душ."