Розділ 9 Відлуння Вибору: Підготовка до Останнього Рубежу

"Іноді найнебезпечніші тріщини – це ті, що проходять не крізь броню, а крізь довіру."

Після драматичного протистояння з Григорієм та його "Культом Відродження", напруга в командному центрі "Істини-Захід" досягла свого піку. Атмосфера була наелектризована, мов перед грозою, де кожен погляд, кожне слово мало вагу. Зникнення Горна та його "Міста Металу" разом з кількома меншими фракціями залишило глибоку рану в щойно сформованому Альянсі. Їхні механізовані війська, важке озброєння та досвідчені бійці були значною втратою, але ще більшим ударом була втрата довіри. Замість єдності з'явилася тріщина, що загрожувала розколоти Альянс Пам'яті назавжди.

Кліо, зібравши залишки лідерів, намагалася зберегти обличчя. Її обличчя було виснаженим, але очі горіли невгасимою рішучістю. Вона обвела поглядом присутніх: бліде обличчя Сайри, що ховала за науковою зосередженістю глибину тривоги; стомлений, але непохитний погляд Драгуна, який не спав, здавалося, кілька діб; загадкову Вітру зі "Сховища Півночі", яка сиділа нерухомо, її очі були заплющені, ніби вона слухала невидимі шепоти. І, звичайно, Скіф – його фігура в темно-сірій броні "Істина-Схід" випромінювала незламність, але Кліо бачила в ньому нові, невідомі раніше тіні.

"Ми втратили деяких союзників," – голос Кліо пролунав у напруженій тиші, кожен звук відлунював від металевих стін. – "Але ми не втратили наш шлях. Ми знали, що це не буде легко. Забуття завжди намагається роз'єднати нас, змусити сумніватися, стерти нашу волю." Вона зробила паузу, дозволяючи своїм словам осісти. "Горн... його вибір був болісним. Але він був його вибором. Ми не можемо дозволити цьому похитнути нашу віру одне в одного. Наше спільне майбутнє залежить від нашої здатності триматися разом, незважаючи на особисті трагедії та колективні втрати."

Вона поглянула на Вітру. "Вітро, ваші розвідники – наші очі в Пустках. Що ви відчуваєте?"

Вітра повільно відкрила очі. Її погляд був глибоким і спокійним, як древнє озеро, що зберігає таємниці століть. "Вітер дме сильно, Кліо. Він несе запах чужого впливу. Сигнали Забуття стають гучнішими, але в них є... дивний порядок. Той, кого ви називаєте Григорієм, не є Забуттям, але він рухається з ним в унісон. Він направляє його, або ж думає, що направляє. Його шлях – це шлях стирання болю, а не його подолання. Це лише інша форма забуття." Її слова були загадковими, але сповненими мудрості, що базувалася на тисячолітніх спостереженнях за аномаліями. Вона говорила м'яко, але кожен її звук був настільки чітким, ніби викарбуваний на камені. "Я бачу вихори в ефірі, викривлення, що не є природними для Забуття. Це не хаос. Це спланована, холодна агресія."

Сайра стиснула кулаки. Ці слова підтвердили її найгірші побоювання. Вона відчувала, що Григорій є небезпечнішим, ніж здавалося на перший погляд. Його "контроль" Забуття був лише ілюзією, яка могла привести до повного знищення людської сутності. "Він використовує фрагменти Репозиторію, які він, можливо, відновив або знайшов. Він перетворює їх на зброю, що стирає не лише пам'ять, а й саму волю до опору. Це не порятунок, це – рабство свідомості!" – з пристрастю вигукнула Сайра, її голос тремтів від обурення. Її науковий аналіз тепер був просякнутий особистим страхом за долю людства. Вона зробила крок вперед, ніби намагаючись дістати до невидимого ворога. "Його риторика про "зцілення" – це оманлива пастка. Він обіцяє звільнення від болю, але ціною цього є повна атрофія душі. Це не лікування, це ампутація!"

Кліо кивнула, її обличчя потемніло. "Ми це розуміємо, Сайро. Але як протидіяти тому, що стирає саму сутність? Як боротися з ворогом, який атакує не тіло, а розум, що стирає його зсередини?"

Тягар Лідерства: Скіф на Перехресті

Скіф стояв поруч із Сайрою, відчуваючи важкість кожного слова, ніби вони були матеріальними і тиснули на нього з усіх боків. Розкол Альянсу відчувався як фізичний біль у ньому самому. Він згадав обличчя Горна, його розчарування та втому. Можливо, вони діяли надто різко, надто наполягали на своєму шляху. Але чи був інший вибір? Він відчував, як його власні здібності зростали, поглинаючи та перенаправляючи енергію Забуття, і цей процес був водночас даром і прокляттям. Він ставав сильнішим, але й більш чутливим до ворожої енергії, до шепоту Забуття, що постійно намагався проникнути в його свідомість. Він бачив видіння – уривки стертих спогадів, обличчя, що зникали в тумані, відчуття порожнечі, що лякало його більше за будь-якого Очищувача. Це було схоже на спробу збудувати дамбу в океані, коли хвилі Забуття невпинно накривали його, шукаючи найменшу тріщину, щоб просочитися всередину.

Його броня, "Істина-Схід", тепер не просто захищала його, а й була продовженням його волі. Вона адаптувалася, зливаючись з його психікою, дозволяючи йому керувати енергією Забуття з небаченою раніше точністю. Інтерфейс броні відображав не тільки тактичні дані, а й візуалізацію потоків пси-енергії, їхню інтенсивність та напрямок. Але це був шлях на межі. Він боявся, що одного дня ця сила поглине його, зробивши таким же, як ті, з ким він бореться. Він відчував пульсацію Забуття всередині себе, його холодну, безлику сутність, що спокушала його обіцянками кінцевого спокою. Це було як боротьба з потоком, що загрожує потягнути тебе на дно, але в той же час дає можливість маневрувати.

"Ми не маємо права на помилку," – сказав Скіф, його голос був тихим, але рішучим, ніби викарбуваний з каменю. – "І ми не можемо дозволити собі розкіш довіряти обіцянкам легкого шляху. Забуття не торгується. Воно лише поглинає. Горн повірив у швидке рішення, і це його погубило. Ми не повторимо цієї помилки." Він подивився на Драгуна, який був занурений у голографічні карти, що мерехтіли перед ним, прокладаючи маршрути та розраховуючи потенційні зіткнення.