1

 Яна забігла в будинок.
— Казимире! Тато побіг, щоб битися із темним магом!
— Сам побіг?
— Сам!
— А куди?!
— До староїго млина!
— Я туди.
Казимир вибіг з будинку.
Він навіть не накинув плаща — лише схопив меч біля дверей і вискочив надвір. Холодне повітря вдарило в обличчя. Над селом збиралися важкі хмари, вітер хитав дерева, ніби відчував наближення біди.
— Не ходи сам! — крикнула йому вслід Яна.
Та він уже біг стежкою до річки.
Старий млин стояла на околиці села — покинута, похилена, з чорними лопатями, що давно не рухались. Люди обходили її стороною ще задовго до появи темного мага. Казали, там ночами чути голоси.
Казимир перескочив через повалене дерево й раптом помітив попереду слабке червоне сяйво. Він сповільнив крок.
І почув крик.
Голос батька Яни.
Казимир вихопив меч і кинувся вперед.
Біля млиниа земля була випалена, трава чорніла попелом. Посеред двору стояв темний маг у довгому плащі. Навколо нього клубочився дим, у руці мерехтіла чорна енергія.
Навпроти, важко дихаючи, стояв їхній батько. На його руці темнів опік, але він ще тримався.
— Ти запізнився, — тихо промовив темний маг, переводячи погляд на Казимира. — Ще один герой.
— Відпусти його, — крізь зуби сказав Казимир.
Темний маг усміхнувся.

— А якщо ні?
Повітря здригнулося.
І саме в цей момент Казимир побачив Яну — вона бігла стежкою.
— Я ж сказав залишитися вдома! — різко кинув він, не зупиняючись.
— Це мій тато теж! — відрізала Яна, не відстаючи.
Вони бігли разом, але кожен зі своїм страхом.
Млин виріс попереду темною плямою. Біля нього вже горіло червоне світло.
Яна різко зупинилася.
— Тату…
— Не підходь! — хрипко крикнув батько, не відводячи погляду від мага.
Казимир став перед Яною, інстинктивно закриваючи її собою.
— Ти тримаєшся за неї? — тихо сказав темний маг. — Родина — найзручніший важіль.

Повітря навколо нього темніло.
Казимир стиснув руків’я меча.
— Яно, я не хочу, щоб з тобою сталося те, що з мамою!
Слова впали важко, як удар.
Яна завмерла.
— Не смій… — тихо сказала вона.
— Яно, я не хочу, щоб з тобою сталося те, що з мамою! — повторив він різкіше.
На мить настала тиша.
Яна зробила крок уперед.
— Думаєш, я цього не пам’ятаю?
Її голос тремтів.
— Думаєш, я забула, як вона…
Вона не договорила.
Темний маг нахилив голову.
— О, мати… як зворушливо.
Казимир стиснув меч.
— Не чіпай це.
— А що ти зробиш? — спокійно відповів маг. — Ще раз втратиш когось?
Яна стала поруч із братом — не позаду, а на рівні.
— Я не вона, — сказала вона тихо, але твердо. — І я не втечу.
Казимир глянув на неї — і в цьому погляді було більше страху, ніж у всій битві попереду.
Темрява над млином згущувалась. Попіл осідав на випалену землю.
Батько стояв важко, спираючись на меч.
— Цього разу достатньо, — сказав темний маг тихо.
Повітря біля нього закрутилося, ніби тріскала сама реальність.

— Стій! — крикнув Казимир.
Але маг уже дивився не на нього — на Яну.
— Вона пам’ятає більше, ніж ви думаєте. І це стане проблемою.
— Про що ти говориш?! — різко вигукнула Яна.
Але темрява вже закривала його силует.
Він не тікав — він відступав так, ніби завершив те, що планував.
— Казимир… не зараз, — хрипко сказав батько.
І темний маг зник.
Без вибуху. Без сліду.
Лише порожнє місце.
Тиша після бою була важчою за сам бій.
Казимир повільно опустив меч.
— Він прийде ще, — тихо сказав він.
Яна дивилася в порожнечу.
І вперше відчувала не страх.
А сумнів.
Батько похитнувся, і Казимир одразу його підхопив.
— Тату…
— Я в порядку, — хрипко відповів він.
Яна підійшла ближче, але не торкнулася.
— Він говорив про маму.
Казимир різко глянув на неї.
— Не слухай його.
— А якщо він не бреше?
Ці слова зависли між ними.

Казимир не відповів.
Бо вперше не був певен, кого саме вони зупинили біля старої млини — ворога…
чи правду, яку ніхто з них не готовий почути.