Розділ.7 Шовк та полин

Ніч в Озерному Краї не принесла прохолоди. Повітря було липким і важким, наповненим гниттям та далеким скрипом човнів у гавані. У тісній кімнаті таверни панувала напружена тиша. Торрен і Міра спали біля дверей, поклавши руки на зброю навіть уві сні. Калеб метався в кутку на соломі, його Корона тьмяно блимала, відкидаючи на стіни потворні тіні.

Рен сидів біля вікна, притулившись потилицею до трухлявої рами. Його довге волосся розсипалося по плечах, а очі, зазвичай холодні та розрахункові, зараз здавалися втомленими.

— Ти знову не спиш, — голос Аелін пролунав немов шелест сухої трави.

Вона сиділа навпроти нього, схрестивши ноги. У темряві її шкіра здавалася зробленою з місячного сяйва, а очі — двома бездонними озерами. Вона не виглядала втомленою, лише нескінченно старою.

— Хтось має стежити за тим, щоб нас не продали на вагу м’яса до світанку, — відповів Рен, ледь помітно всміхнувшись кутиками губ. — А ти? Хіба ельфи не мають бачити сни про ліси, яких більше немає?

Аелін повільно нахилила голову, розглядаючи його обличчя, ніби бачила вперше.

— Моя магія — це пам'ять, Рене. Коли я заплющую очі, я чую крик землі, яку отруюють такі корони. Це не той сон, у який хочеться повертатися.

Вона простягнула руку. Її тонкі, довгі пальці на мить зависли в повітрі, а потім вона майже невагомо торкнулася його щоки, провівши по акуратній борідці до самого підборіддя. Рен не відсторонився, хоча його м'язи напружилися від несподіваної близькості.

— Ти носиш маску циніка, як обладунок, — прошепотіла вона. — Але твоє серце б'ється швидше, коли ти дивишся на цього хлопчика. Ти ведеш його на смерть, але хочеш, щоб він жив. Це людське протиріччя... воно заворожує.

Рен перехопив її руку. Його долоня була гарячою і мозолистою від меча, її — холодною, як річкова вода. Він не відпустив її пальці, а навпаки, злегка стиснув.

— Я веду його туди, де він перестане бути монстром, — голос Рена став хрипким. — Аелін, я бачив, що корони роблять із людьми. Я бачив міста, перетворені на попіл, бо правитель просто захотів «захистити» свій народ. Якщо я зламаю його вінець, я врятую не його — я врятую світ від ще одного тирана.

— І втратиш себе в процесі, — додала вона, подавшись вперед. Тепер він відчував запах її магії — гіркий полин і свіжа хвоя. — Ти виглядаєш як принц із забутих легенд, Рене. Витончений, красивий... і повністю порожній всередині.

— Можливо, мені просто потрібно, щоб хтось заповнив цю порожнечу чимось іншим, крім планів втечі та запаху крові, — він подивився прямо їй в очі, і на мить між ними спалахнуло щось гостре, небезпечне і водночас ніжне.

Рен обережно притягнув її руку до своїх губ, торкаючись шкіри коротким, ледь помітним поцілунком. Це не був жест підданого чи спокусника — це було визнання рівного рівній у світі, де все інше було брехнею.

Аелін не забрала руки. Навпаки, вона наблизилася так близько, що він відчув її подих на своєму обличчі.

— Світ згорає, Рене Варст. І ми — лише іскри в цьому попелі.

— Тоді давай горіти яскравіше, поки нас не розвіяв вітер, — прошепотів він.

Їхні губи майже торкнулися, коли в кутку кімнати Калеб раптом різко скрикнув уві сні. Корона спалахнула яскравим фіолетовим світлом, заливаючи кімнату хворобливим сяйвом.

Магія Аелін, розсипана по кутах, тривожно забриніла. Вона миттєво відсторонилася, її очі знову стали чорними та зосередженими.

— Вони прийшли, — коротко кинула вона, підводячись на ноги одним плавним рухом.

Рен уже стискав руків’я меча, його романтична задумливість зникла, поступившись місцем холодній люті солдата.

— Торрене! Міро! Підйом! — гаркнув він. — Господар таки вирішив, що золото йому дорожче за життя.

У двері внизу почали гупати важкі чоботи, а під вікном почувся плескіт весел. Час для розмов закінчився. Почався час для сталі.