42. Таємниця Демона

До дому я повернулася наче наново народившись на світ. Після приїзду наші з Володимиром стосунки перейшли на інший рівень. Юрчик щиро радів за мене і віщував щасливе майбутнє. Але я не була в цьому впевнена, і причина була у мені. Щоб не робив Володимир, ну не з’являлося у мене до нього кохання і все. Ми чудово проводили час, чудово ладнали, у нас був чудовий секс, але… Десь в глибині моєї душі я не могла витравити свої почуття до Антона.

Іноді я почувалася брехухою, але нічого не могла вдіяти з собою. Мені вартувало багато зусиль, щоб тримати все під контролем. Одного дня я так втомилася, що навіть відмовилася від побачення з Володимиром, пославшись на погане самопочуття. В якомусь сенсі так і було. І тоді я знову згадала за Демона. Давно я з ним не спілкувалася, майже літо минуло. Мені потрібна була чергова доза здорового глузду і я зателефонувала йому.

– Можна зазирнути на чайок? – запитала я.

– Щось трапилося? – поцікавився Демон.

– В тому то й справа, що нічого, але в душі порожнеча, – зізналася я.

– Ну, якщо порівнювати з попередніми твоїми станами, коли ти благала про допомогу, то зараз у тебе все набагато краще, – констатував він.

– У мене багато чого змінилося…

– Щось мені підказує, що саме за це ти й хочеш побалакати?

– Ти, як завжди, правий, – зітхнула я.

– Завтра у мене буде вільне віконце, бо клієнтка скасувала сеанс, тож заходь.

– Буду! – підтвердила я.

Наступного дня, коли збиралася до нього, вирішила узяти сумочку, з якою я давно не ходила. Але саме зараз вона пасувала під мій одяг, і я дістала її із шафи. Почала перекладати речі і раптом витягла з внутрішньої кишеньки клаптик паперу. Один погляд на нього, перевернув душу. Це був той самий папірець, якій дав мені Демон тоді в маршрутці, того рокового вечора. Я розгорнула його, подивилася на номер, миттєво згадавши всі обставини того вечора… Серце боляче защемило, але я тут же узяла себе у руки – ні, я не хочу зараз це перегортати!

 Глибоко вдихнула, повільно видихнула і вже хотіла було згорнути папірець і викинути його, щоб навіть згадки не було, як раптом придивилася на ім’я, що стояло поруч з номером і здивувалася. «Дімон» – прочитала я. Я вдягла окуляри для читання і ще раз роздивилася папірець. Все вірно, ніякого Демона, звична літера «і» після «Д», тільки крапка загубилася десь вверху. Можливо він писав поспіхом і рука здригнулася…

Це ж треба, мабуть тоді моя запалена уява намалювала саме такий образ водія і, навіть коли я перший раз йому телефонувала, теж не помітила тієї крапки. Тільки зараз мої очі розплющилися – у прямому сенсі слова. Ніякої містики! Звісно, і напис на дверях кабінету «Чорний Дмитро» свідчила про те, що він Дімон, від скороченого розмовного Діма. Так зазвичай називають друзів, як, наприклад, я Юрчика. Мабуть він не хотів тоді, щоб я його сприйняла, як психолога, а просто як нового знайомого, водія маршрутки, який хоче мені щиро допомогти. А я вже накрутила собі чорт знає що.

Дивно, але це відкриття мене розсмішило. Я всілася на підлогу і реготала хвилин п’ять сама над собою, дивлячись на себе з боку. Картина виглядала доволі дурнуватою і навіть якоюсь незрілою. Особливо у порівнянні з тим світом, в якому я зараз опинилася з Володимиром. Якби він знав все це, то кинув би мене відразу. Навіщо йому така дурепа! Але ні, нехай не кидає, він мені потрібен, хоч і без кохання, та й я вже змінилася. Розплющила очі і подорослішала.

До Демона я прийшла у веселому настрої і розповіла за те, як помилилася. Він довго сміявся, а потім раптом став серйозним і сказав:

– Але ж ти не далеко від істини, дівчинко.

Я завмерла – що? Мені не почулося? Чи він знущається з мене?

– Тобто? Не зрозуміла, – ледве витиснула я з себе. – Ти не психолог?

– І психолог також, – нагадав він. – Але у моєму житті був такий досвід, коли я багато чому навчився. І у дуже дивних, на погляд звичайних людей, вчителів. І маю багато здібностей, за які б мене у середньовіччі вже спалили на вогнищі.

– То ти дійсно вмієш читати думки і щось бачити?!

– Щось вмію… – він посміхнувся.

– А чому ти вчився і де?

– Ти дійсно хочеш знати?

– Так!

– Це не буде весела казка з пригодами на грецьких островах, – попередив він. – Місцями навіть схоже на трилер.

– Ти мене не залякаєш. Я все одне хочу почути.

– Тоді бери свою чашку з чаєм і сідай зручно.