38. Тіло - зрадник!

Мене так захопив дайвінг, що я не хотіла підійматися на поверхню. Але кисень вже закінчувався і варіантів не було. Володимир показав знаками, що час на гору, я показала, що готова, і ми неспішно почали підйом. Опинившись на яхті, скинули акваланги, зняли ласти, маски, і треба було ще вилізти з того гідрокостюму. Я розстебнула блискаву і хотіла було стягнути костюм, але мої довгі нігті дуже заважали знімати тісний неопрен, і тоді Володимир запропонував:

– Допомогти тобі?

– Так, будь ласка, – погодилася я не подумавши. І вже у наступну мить, коли відчула його руки на своєму тілі, пожалкувала про це.

Він обережно почав стягувати гідрокостюм з моїх плечей, ненавмисно торкаючись шкіри, від чого у мене пішли сироти. Дотики чоловічих рук, яких я не відчувала вже декілька місяців, подіяли на мене, наче електричний струм. Ні, він не робив нічого такого, але сам факт ніби зближував нас, зменшивши дистанцію, яку я вперто тримала, до нуля. Я навіть відчувала його дихання і тепло тіла, від чого ставало не по собі.

І що дивно, мені було приємно! Турбота і ніжність, що йшли від цього чоловіка, мене хвилювали.

«Може все не так і страшно, – подумала я. – Може Юрчик і правий – треба брати штурвал в свої руки…» 

Ще нещодавно я була впевнена, що для того, щоб зайнятися сексом з чоловіком, мені потрібно мати до нього почуття. А зараз ця впевненість поступилася місцем зовсім іншим думкам. Дійсно, чого я пручаюся? Хіба у мене раніше, до Антона, не було сексу без кохання? Було, якщо відверто.

Була пристрасть, потяг, вподобання без шаленого кохання – і все було доволі непогано. Чисто фізично. Звісно, ідеальний варіант, коли збігаються і кохання і пристрасть, але що поробиш, якщо кохання немає? Не записуватися ж у монашки. Я ж молода, гарна дівчина і навіть моє тіло реагує на гарного чоловіка. Не скажу, що я прям запалала пристрастю у мить, але приємні відчуття з’явилися. І це всього лише знімання гідрокостюму. От сміхота!

 Тим часом, поки усі ці думки пролітали в моїй голові, Володимир вже звільнив мене від гідрокостюму. Я стояла у одному купальнику, уся мокра і тремтіла. Чи то від довготривалого перебування у воді, чи то від збудження… 

– Леро, тобі холодно? – спитав Володимир.

– Так, – процокотіла я зубами.

– Серже, принеси халат! – скомандував він стюарду.

За мить халат вже був в руках Володимира, якій турботливо накидував мені його на плечі. О, боги, і його обличчя вже у міліметрах від мого! Несвідомо я заплющила очі, наче у передчутті того, що буде далі.

І, дійсно, рухи Володимира сповільнилися, закутуючи моє тіло у халат, що огортав мене з голови до ніг. Ось вони вже затягують поясок спереду на моїй талії… І я відчуваю, як вони теж тремтять. А що тут такого? Як сказав би Юрчик – все в порядку. Гарний чоловік поруч з гарною жінкою – реакція зрозуміла. Було б дивно, якби її не було. Хоча… може він теж просто змерз?

Але у наступну мить Володимир довів, що йому зовсім не холодно, а навпаки – дуже гаряче, коли його губи накрили мої, а руки зімкнулися на моїй спині… Моє тіло – мій ворог! Воно мене зрадило! Коли я відповіла на поцілунок…

Я вже не знаю, від чого тремтіла: від холоду, від хвилювання чи від збудження? Але чим далі, тим мені ставало все тепліше, коли до мене притиснулося гаряче тіло Володимира. Він вже був без гідрокостюму, в одних купальних плавках, і я відчувала своїми зрадницькими руками, що мимо волі огорнули його талію, напругу м’язів, гладкість шкіри і шалене серцебиття…

«Ой, що ж далі буде?! – майнула думка, яка поступилася місцем наступній: – Та байдуже! Гори усе синім полум’ям!»

Я ж вільна жінка, і нікому нічого не винна. Поруч гарний чоловік, то у чому проблема? Насолоджуйся життям, Лера!

І я дозволила собі це. Володимир гарно цілувався, так що аж голова йшла обертом, і без усілякого кохання. Всі дурні думки і сумніви з неї вивітрилися в одну мить. Залишився лише солодкий поцілунок с присмаком солоних губ та овіяний лагідним морським бризом.

Нарешті ми, не змовляючись, відірвалися один від одного. Володимир відірвав свої руки від моєї талії і узяв моє обличчя у свої долоні. Я розплющила очі і сміливо подивилася на нього.

– Леро, ти неймовірна! – прошепотів він. – І ти мені дуже подобаєшся!

Можливо, він чекав зізнання у відповідь, але я не була готова таке сказати.

– Дякую! – все на що я спромоглася.

Він посміхнувся і обійняв мене за плечі.

– Ти мабуть зголодніла? – запитав.

– Є трохи, – мовила я. – А ще б випила чогось гарячого. Можливо… чаю.

Пам’ятаючи попередню свою ганьбу, я навіть і думки не припускала, щоб попросити щось міцніше. Все, тримаю себе в руках, буду розумною дівчинкою.

– Чаю? І все? – розсміявся Володимир, а коли я кивнула на підтвердження, погодився: – Ну, добре, чаю так чаю.

І крикнув стюарду, щоб той приготував чай. За мить той вже тягнув тацю з чайником, солодощами та фруктами на тарілках. Наче тільки й чекав наказу. Серж, навіть без команди, приніс Володимиру ще й халат. Як же ж тут все гарно організовано!

Мене переповнювали емоції після дайвингу, поцілунку і взагалі від усього, що відбувалося. Я відчувала себе Попелюшкою на святі життя, що несподівано звалилося мені на голову. І щось мені підказувало, що я не хочу покидати це свято, не хочу більше холодного ліжка і сліз у подушку.

Володимир вдягнувся і вмостився не напроти, а поруч зі мною, завбачливо запитавши, чи я не проти. Я була не проти. Його рука впевнено лягла на мої плечі, огортаючи затишком і спокоєм.

«Принаймні, цілується він чудово, – подумала я. – Тож, далі теж мабуть буде непогано».

– Ну як тобі, сподобався дайвінг? – поцікавився Володимир.

– Звісно! Хіба могло бути інакше? Я у захваті! – зізналася я. – Для мене це неочікуваний і дуже приємний сюрприз. Я навіть ніколи про це й не думала.

– Тебе чекає ще не один сюрприз, – підморгнув Володимир.