23. Божевілля!

Серце відчайдушно калатало, ноги підгиналися, але мій намір був непохитним. Тому, ковтнувши кінську дозу заспокійливого, рано-вранці я поїхала на вулицю Веселкову, щоб знайти місце, звідки було б добре видно їхній під’їзд. На щастя, у дворі будинку стояла стара альтанка, сховавшись у якій можна було спокійно спостерігати за будинком.

Звісно, дотримуючись найкращих канонів детективного жанру, я завбачливо вбралася в мішкувату куртку з високим коміром, куплену в секонд-хенді, нап’яла безглуздий капелюх із крисами, що закривали пів обличчя, і, звісно ж, темні окуляри. Вигляд у мене був найдурніший – справжня безхатченка, зате впізнати мене було нереально.

Але навіть попри заспокійливе, серце моє провалилося кудись униз, коли я побачила їх удвох, як вони виходили з під’їзду. Антон і Люся так само, як і ми з ним колись у наші найкращі часи, трималися за руки. Я ледве стримувалася, щоб не вискочити зі своєї засідки й не вчепитися проклятій Люсі в горло та не задушити її голими руками. Тим часом вона, щаслива і задоволена, крокувала поруч із тим, без кого я не могла жити.

У якомусь напівнепритомному стані я дочекалася, поки вони вийдуть із двору, і обережно рушила слідом. Солодка парочка дійшла до автобусної зупинки. Я зупинилася метрів за сто від них. Не було сил дивитися на цю їхню ідилію, серце розривалося, але мене гріла думка про мій план.

Підійшов автобус, і мій колишній, ніжно цьомкнувши Люсю в губи, застрибнув у нього. Люся залишилася чекати свій маршрут. Зо хвилини дві вона зайшла в передні двері свого автобуса, а я – в задні. Усю дорогу я не зводила з неї очей, а вона, встромивши навушники у вуха, похитувала головою в такт музиці, яку слухала. У неї було обличчя найщасливішої людини на землі.

«Нічого, скоро твоє щастя закінчиться!» – мстиво думала я.

Люся, яка нічого не підозрювала, вийшла з автобуса через десять хвилин їзди, я, звісно ж, слідом за нею. Дотримуючись дистанції, я, як справжня шпигунка, «пасла» її аж до входу в сірий убогий будинок, де, вочевидь, вона й працювала.

Далі я йти не могла. Тому вирушила назад до зупинки, ретельно вивчаючи весь маршрут. Якби ще рік тому хтось сказав мені, що я стежитиму за своєю суперницею, я б покрутила пальцем біля скроні. А тепер, немов одержима, робила це і ні на секунду не сумнівалася, що зі мною щось не так. Можливо, ще й антидепресанти, які я ковтала жменями, щоб хоч якось нормально функціонувати на роботі, теж зробили свою брудну справу в зсуві моєї свідомості.

Шлях від зупинки пролягав між старими гаражами, якихось двадцять метрів, не більше, але цього було достатньо, щоб зробити мою чорну справу. Сховатися тут узагалі не становило труднощів. Шансів, що хтось мене побачить, теж було мало. А навіть якщо й побачить, то ніхто й не здогадається про мої наміри. Від можливої перспективи, що мій план нарешті може здійснитися, у мене аж затрусилися руки. Мабуть, адреналін влився в кров і шалено вирував венами, змушуючи битися в агонії бідолашне серце.

Увесь залишок дня на роботі я продумувала свій план, малюючи в голові картини знищення Люсі. Насправді це було жахливо. Але тоді мене ніби охопило якесь божевілля і не відпускало. Тепер я розуміла людей, які скоювали злочини в стані афекту. У такі моменти людина сама собі не належить, і голос розуму в неї замовкає. Почуття беруть гору над здоровим глуздом і заповнюють усю сутність, перетворюючи людину на ходячого зомбі. І позбутися цих переживань немає жодної можливості. Більш того, пристрасті розпалюються дедалі сильніше.

Я настільки була виснажена і емоційно заведена, що не могла зупинитися. Я не могла спати, не могла їсти, поглинаючи лише чашку за чашкою каву з шоколадом.

Наступного дня я відпросилася з роботи раніше і приїхала до місця роботи Люсі, щоб знову простежити за нею ввечері. Так, усе пройшло саме так, як я й припускала. Щаслива Люся, яка не підозрювала жодної небезпеки, вийшла із сірого будинку з навушниками у вухах і почимчикувала до зупинки.

Я йшла у своєму маскувальному вбранні практично за кілька метрів позаду неї, а вона нічого не помічала. Я розуміла, що немає нічого легшого, ніж дістати з кишені викидний ніж, встромити його їй у спину саме в тому місці, де починаються гаражі, і піти далі своєю дорогою, ніким не поміченою і не впізнаною.

Цікаво, що основна маса людей, які працювали в цій будівлі, пішла значно раніше за Люсю. Можливо, до її обов’язків входило йти з офісу останньою, що було мені якраз на руку. Ким працювала Люся, мене зовсім не цікавило. Головне – я знала те, що мені було потрібно.

Ніч того дня минула без сну. Мене трусило, ніби в гарячці, від чергової порції кави і заспокійливих, що не працювали. Гримуча суміш, треба зауважити. Розум метався, мов ошаліла муха, що б’ється в шибку. Я продумувала всі деталі свого жахливого злочину, можливі непередбачені обставини і те, як я діятиму в них.

Є таке поняття, коли людина стає одержимою. Так, тепер я чудово розуміла, що це означає. Це такий стан, коли ти невизначений час балансуєш на межі – впасти в безодню не можеш і триматися більше немає сил. Ніби йдеш тонким канатом над прірвою, який ніяк не може закінчитися, і вибору у тебе немає.

І я вирішила діяти наступного дня, тому що більше не могла витримувати цей стан. Зателефонувала на роботу й сказала, що хвора. Так, я справді була хвора! Хвора своїм коханням і ненавистю до суперниці, що спалювала мене. Якось минув день, мені навіть вдалося трохи поспати, мабуть, змучене тіло здалося під натиском емоцій.

Прокинувшись, я схопилася з ліжка, запхала до рота порцію заспокійливого і антидепресанту, запила все це кавою. Дістала із заповітної коробки ніж і сховала його в сумку на поясі, а в рюкзак запакувала свій маскувальний одяг, щоб дорогою переодягнутися в громадському туалеті, і вийшла з дому.

На тлі тупого оніміння почуттів мене все ж переповнювала якась ледь відчутна радість від того, що сьогодні все закінчиться. І, можливо, вже завтра, або навіть за кілька днів, усе знову стане як раніше. Чи думала я про те, що кошмар на ім’я «мертва Люся» потім переслідуватиме мене все життя? Звісно, ні. Я могла думати лише про те, що мій коханий знову буде зі мною! Усе інше тьмяніло порівняно з цим.