Нижній зал Сабаровських печер зустрів детективів гнітючим видовищем. Природний граніт тут грубо переривався масивними залізобетонними конструкціями. Це був «Іржавий сектор» — покинута частина старої дренажної системи, побудована корпорацією «Егіда» ще до того, як Великий Подільський щит остаточно відрізав заповідник від зовнішнього світу. Величезні іржаві труби, вкриті слизькими річковими водоростями, виходили з темряви й губилися на глибині, а з напіввідкритих шлюзів виривалися струмені брудної води.
Максим і Стеша безшумно ковзали у воді всередині свого захисного характерницького «міхура». Блакитне світло рун на руках хлопця вихоплювало з темряви обірвані шматки підводних кабелів та покручені металеві решітки. Після смарагдового імпульсу Мії вся електроніка тут була мертвою, але людське залізо все одно продовжувало отруювати річку своєю присутністю.
Стеша раптом різко зупинилася, її довгі коси кольору водоростей стривожено здибилися. Вона виставила руку вперед, перегороджуючи Максиму шлях.
— Стій. Попереду небезпека. Вода… вона не тече природно. Вона наче застигла в очікуванні.
Характерник примружився, пильно вдивляючись у темний отвір масивного колектора попереду. Завдяки магічному зору він помітив те, чого не побачила б жодна звичайна людина. Попереду, перегороджуючи єдиний прохід до шлюзів, у воді натягнулися тонкі, майже невидимі нитки. Вони світилися блідо-фіолетовим, отруйним світлом.
— Лазерні розтяжки «Егіди», — ментально передав Максим Стеші, відчуваючи, як серце прискорює хід. — Але це не класична електроніка. Убивця знав, що імпульс випалить звичайні мікросхеми, тому модернізував міни. Вони працюють на залишках чорного реліктового кристала. Якщо зачепити бодай одну нитку, вибух кристалічної плазми розірве наш захисний міхур за секунду.
— Він знав, що за ним підуть, — Стеша стиснула свій титановий лук. — Людина виявилася хитрішою, ніж ми думали. Вона закрила за собою двері. Чи можна їх обійти?
Максим підплив ближче до іржавої стіни колектора, уважно розглядаючи вузол кріплення першої міни. Його руни на руках запульсували гарячим, електричним світлом.
— Обійти не вдасться, тунель надто вузький. Але я можу спробувати зчитати пам'ять металу й перевантажити кристал моєю характерницькою силою. Проте мені потрібен час і повна тиша. Якщо я помилюся хоч на міліметр — ми залишимося тут назавжди.
Хлопець обережно простягнув пальці до фіолетової нитки, зупинивши долоню в кількох міліметрах від смертоносного променя. Стеша відпливла трохи назад, натягуючи тятиву свого лука і тримаючи під прицілом темні кути колектора.
Раптом глибоко зсередини іржавої труби, з-за лінії мін, донісся дивний, металевий скрегіт. Це не був звук течії. Хтось або щось велике повільно рухалося темним коридором прямо назустріч детективу.
Металевий скрегіт ставав дедалі гучнішим, вібруючи в іржавих стінах труби й передаючись крізь воду важким, глухим ритмом. Максим відчував, як піт виступає на лобі, попри крижану підводну глибину. Його пальці завмерли за волосину від отруйно-фіолетового променя. Руни на його передпліччях палали настільки яскраво, що блакитне світло прорізало каламутну воду, висвітлюючи прихований механізм пастки.
— Максе, воно наближається, — голос Стеші в його голові звучав напружено. Вона завмерла у воді, тримаючи натягнуту тятиву титанового лука. На кінчику її стріли, обплетеному світляними ліанами, запульсував зелений вогник магії лісу. — Це не людина. Звук надто важкий.
З темряви колектора, вигинаючи іржаві залізні листи, повільно виповзло механічне страховисько. Це був старий підводний дрон-утилізатор «Егіди», схожий на величезного залізного рака з покрученими клешнями. Імпульс «Мальви» мав перетворити його на брухт, але вбивця вмонтував у його серцевину уламок чорного метеорита. Дрон рухався хаотично, смикаючись від нестабільної енергії, а його єдине червоне оптичне око горіло шаленою, руйнівною люттю. Машина була запрограмована на одне — знищити будь-яке живе створіння, що наблизиться до мінного поля.
— Мені потрібно ще тридцять секунд! — ментально крикнув Максим, повністю зосереджуючись на кристалічній міні.
Він заплющив очі, пропускаючи крізь пальці потужний розряд своєї характерницької сили. Блакитні блискавки обплели фіолетову розтяжку, намагаючись перехопити контроль над чужорідною структурою чорного кристала.
Дрон-рак помітив рух і різко клацнув масивною гідравлічною клешнею, стрімко рвонувши вперед прямо через мінне поле. Його залізний корпус мав підірвати розтяжки, знищивши і його самого, і героїв разом із ним.
— Назад! — вигукнула Стеша.
Вона випустила стрілу. Світляна ліана прорізала воду й на льоту обвилася навколо правої клешні робота, з силою потягнувши її вбік і притиснувши до іржавої стіни труби. Дрон засіпався, випускаючи з-під панцира хмари чорного мастила й брудних бульбашок. Проте його друга клешня все ще була вільною, і вона замахнулася прямо на захисний міхур Максима.
— Готово! — вигукнув характерник.
В останню мить його блакитна магія повністю поглинула фіолетове свічення. Лазерні нитки з тихим шипінням згасли, а міни слухняно відвалилися від стін колектора, падаючи в донний мул безпорадним залізом.
Не гаючи ні секунди, Максим різко викинув руку вперед. Потужна хвиля характерницької енергії зірвалася з його долоні й ударила прямо в червоне око залізного рака. Чорний кристал всередині машини не витримав тиску чистої сили землі й з тріском розлетівся на друзки. Дрон миттєво обм'як, його механізми заглухли, і масивна туша з глухим гуркотом осіла на дно труби, здіймаючи хмару іржі.
Тиша знову повернулася в колектор, переривана лише важким диханням героїв усередині захисної сфери. Вони вистояли проти першої пастки, але прохід тепер був повністю вільним, а попереду відкривалися закриті двері до Глибоководного сектора.
Стеша підпливла ближче до Максима, опускаючи лук.
— Убивця виграв час завдяки цій машині. Але тепер він знає, що ми йдемо за ним. Рушаймо, поки він не вигадав щось гірше.