Розділ 13: Крихке Перемир'я

Напруга між Мисливцем і моїм рятівником, цим дивним чоловіком, була майже відчутною. Їхні погляди схрещувалися, немов клинки, а повітря навколо них вібрувало від невисловлених слів. Я стояла між ними, відчуваючи себе натягнутою струною, що ось-ось має обірватися. Я чекала, що їхній конфлікт переросте в бій, що я знову опинюся під загрозою. Але доля, як завжди, мала свої власні плани.
Раптом, у тиші пролунав звук, що змусив нас усіх здригнутися. Це був незвичний, металевий скрегіт, що наростав, перетворюючись на оглушливий гуркіт. З темних вікон закинутої будівлі полилося яскраве, сліпуче світло. Із ним з'явилися вони. Новий ворог.
Це була Таємна організація, про яку я лише чула шепіт у будинку бажань. Їх називали Охоронцями Порядку, але не того порядку, про який говорив Мисливець. Вони прагнули повного контролю, повного знищення всього, що не вписувалося в їхні рамки. Їхні обличчя були приховані під темними капюшонами, а в руках вони тримали дивні, металеві жезли, що випромінювали енергію. Їхні рухи були синхронними, бездоганними, немов вони були частиною єдиного організму. Я відчувала холод, що виходив від них, холод, що не мав нічого спільного з фізичним холодом, а був пронизаний байдужістю і жорстокістю. Їхня мета була очевидною: знищити останню надію на магію. Знищити мене.
Мисливець і мій рятівник, що ще мить тому були ворогами, тепер застигли, їхні обличчя були сповнені однакового усвідомлення. Загроза була спільною.
«Це не твої люди, — прошепотів мій рятівник, звертаючись до Мисливця. — Вони інші. Вони прагнуть не порядку, а знищення».
Мисливець не відповів, але його погляд, що ще мить тому був спрямований на мене, тепер був зосереджений на новому ворогу. Він підняв свій арбалет, націлюючи його не на мене, а на Охоронців. Це був вимушений союз, крихкий, повний недовіри, але абсолютно необхідний для виживання.
«Ти знаєш, як з ними боротися?» — запитав Мисливець, його голос був хрипким.
Мій рятівник кивнув. «Їхня сила – у їхній кількості. Але вони не знають, що таке справжня боротьба. Вони звикли до легкої перемоги».
Мисливець кинув на мене швидкий погляд, і в його очах я побачила щось, що змусило мене здригнутися – не страх, а якесь дивне, незрозуміле визнання. Він побачив у мені не лише фейрі, а й потенційного союзника.
Бій почався раптово. Охоронці Порядку кинулися на нас, їхні жезли випромінювали енергію. Мисливець, з його бездоганною вправністю, миттєво почав відбиватися, його арбалет вивергав стріли, що впивалися в тіла ворогів. Мій рятівник рухався не менш спритно, використовуючи свою силу і знання місцевості, щоб уникати атак і наносити удари.
Я ж, незважаючи на втому, відчула, як у мені прокидається сила. Мої інстинкти, мої давні здібності, які я навіть не знала, що маю, почали проявлятися. Я ухилялася від ударів, відбивалася, використовуючи кожен рух, кожне відчуття.
І раптом, коли один з Охоронців кинувся на мене, Мисливець, який щойно відбився від іншого ворога, метнувся вперед. Він став між мною і небезпекою. Він не просто відбив атаку; він захистив мене, незважаючи на нашу історію, незважаючи на його клятву. Його обличчя було спотворене напругою, але в його очах я побачила не лють, а рішучість.
У той момент, коли він відбив атаку, я зрозуміла, що щось у ньому змінилося. Можливо, його давні переконання не були такими вже й непохитними. Можливо, він побачив у мені не просто ціль, а щось більше. Можливо, він побачив у мені... живу істоту.
Наше перемир'я було крихким, як крижина на весняній річці. Ми все ще були повні недовіри, але ця спільна загроза змусила нас об'єднатися. І я відчувала, що це лише початок чогось більшого, чогось, що змінить нас усіх назавжди.