Розділ 8: Втеча та Переслідування

Нічний холод пробирав до кісток, а кожен шелест листя здавався кроками Мисливця. Я бігла, не знаючи куди, просто вперед, подалі від тіні, що чатувала на мене. Моє серце калатало, як зляканий птах, а легені горіли від напруги. Світ, який я знала, перетворився на нескінченний лабіринт вулиць, перевулків та прихованих куточків.
Я була в бігах, і це відчуття було одночасно жахливим і дивним. Моє життя фейрі, поневоленої, завжди було обмежене, передбачуване. Тепер я була вільна, але ця свобода була лише втечею. Я ховалася у темних підворіттях, закинутих складах, навіть у сміттєвих баках, аби тільки не потрапити на очі. Кожен шматок хліба, знайдений на землі, здавався даром небес. Я пила воду з калюж, коли зовсім несила було терпіти спрагу. Моє тіло боліло від напруги, але я не могла зупинитися.
Мої фейри-інстинкти, які так несподівано прокинулися під час першої зустрічі з Мисливцем, тепер стали моїми єдиними провідниками. Я відчувала небезпеку ще до того, як вона наближалася. Відрізняла запах дощу, що наближався, від запаху Мисливця. Розрізняла кроки людей від його безшумного наближення. Я навчилася зливатися з тінню, ставати невидимою, якщо не для очей, то для слуху. Я була вразливою, як ніколи раніше, але водночас я відчувала, що моя сутність, давно приспана, нарешті прокидається. Кожен день, кожна година втечі була доказом того, що я все ще жива, що я все ще маю сили боротися.
Мисливець був невблаганним. Він був моєю тінню, що невідступно слідувала за мною. Я відчувала його присутність, навіть коли не бачила. Він не поспішав, не робив різких рухів. Він був методичним, спокійним, як хижак, що вистежує свою жертву. Його майстерність була неперевершеною. Він знав місто, як власну долоню, кожну щілину, кожен потайний хід. Я дивом уникала його, але знала, що це лише питання часу. Він завжди був на крок позаду.
Одного разу я сховалася в закинутому будинку, відчуваючи його наближення. Його кроки були тихими, але я чула їх, як биття власного серця. Я бачила, як він обходить будинок, вивчаючи кожен вхід, кожне вікно. Він не ламав дверей, не поспішав. Він просто вивчав, де я можу бути. Ця його безкомпромісність лякала більше, ніж будь-яка відкрита агресія. Він не здавався. Ніколи.
Його дії були доведені до автоматизму. Він був машиною, призначеною для однієї мети – захопити мене. Я знала, що він не відчуває ані злості, ані ненависті. Лише холодну рішучість. Він просто виконував свій обов'язок, свою клятву. І це робило його ще більш небезпечним.
Постійний страх був моїм невідступним супутником. Він проникав у кожну клітину мого тіла, змушуючи мене здригатися від найменшого шуму. Виснаження було нестерпним. Я спала уривками, постійно прокидаючись від кошмарів, де його обличчя з'являлося з темряви, а в руках блищав арбалет. Моє тіло боліло, м'язи нили, а в голові постійно паморочилося від недоїдання.
Але попри все це, було щось дивне. Я відчувала, що нарешті живу. Моє життя в неволі було лише існуванням, повним принижень і безнадії. Тепер, у бігах, я була вільною. Кожен подих був моїм власним, кожне рішення – моїм. Можливо, це було божевіллям, але в цій постійній небезпеці, в цьому нескінченному переслідуванні, я відчувала себе справжньою. Я використовувала свої інстинкти, свої приховані здібності, і це дарувало мені дивне відчуття сили. Я не знала, скільки ще зможу протриматися, але я знала, що більше ніколи не повернуся до свого колишнього життя. Свобода, навіть така гірка і небезпечна, була кращою за золоту клітку. І я була готова за неї боротися.