Розділ 5: Тінь Мисливця

Повітря в його присутності завжди ставало важким, насиченим запахом металу, диму та чогось гострого, невловимого, що пахло, як передчуття небезпеки. Він рухався безшумно, наче тінь, що відірвалася від темряви. Мисливець. Його ім'я було шепотом, що викликав жах у серцях фей, згасаючих, але все ще живих.
Він був високим і міцним, його тіло, загартоване роками безперервного полювання, було схоже на висічену зі скелі статую. Обличчя Мисливця було суворим, на ньому не було й натяку на емоції, лише глибокі зморшки, що залягли навколо очей, ніби викарбувані роками безсонних ночей і безжальної праці. Його погляд, холодний і пронизливий, пробирав до кісток, не залишаючи жодного шансу на порятунок. Колір його очей був невизначеним, сірий, як ранковий туман, або темний, як нічне небо, залежно від освітлення.
Одяг Мисливця був функціональним і не привертав уваги: темна, майже чорна шкіряна куртка, що облягала його широкі плечі, міцні штани і високі чоботи, які не видавали жодного звуку під час ходьби. До пояса був прикріплений цілий арсенал: короткий, але масивний меч з матовим лезом, кілька метальних ножів, прихованих у спеціальних піхвах, і невелика, але смертоносна арбалетна рушниця, його улюблена зброя. Її він рідко використовував, але коли вже робив це, то результат завжди був фатальним. Його руки, жилаві й міцні, завжди були готові до дії, ніколи не відпочиваючи.
Його рід століттями були Мисливцями. Це був їхній обов'язок, їхня клятва, що передавалася з покоління в покоління. Вони були храмовниками порядку, охоронцями кордонів між світами, тими, хто мав підтримувати крихкий баланс. Коли магія почала згасати, а фейрі втратили свою силу, їхня роль не змінилася. Вони все ще були покликані контролювати тих, хто міг становити загрозу, тих, хто міг порушити усталений порядок. Їхня клятва була викарбувана не лише на зброї, а й у крові.
З дитинства його вчили, що фейрі – це небезпечні істоти, чия неконтрольована магія може принести лише хаос і руйнування. Його батько, а перед ним його дід, розповідали йому про страшні часи, коли магія була вільна, і світ був у полоні її непередбачуваних спалахів. Йому показували стародавні записи про зруйновані міста, про загублені життя, про біль і страждання, що були результатом нестримної сили.
«Порядок, — казав його батько, — це єдине, що може захистити людство від хаосу. А фейрі, коли вони вільні, – це хаос. Ти, сину, є стражем цього порядку».
Репутація Мисливця була бездоганною і жахливою. Його ім'я, промовлене навіть пошепки, викликало тремтіння серед фей. Він ніколи не промахувався. Його ціль завжди була вражена, його завдання – виконане. Жодна фея, що потрапила в його поле зору, не змогла уникнути його. Його ефективність була легендарною, його безжальність – аксіомою. Він не знав жалю, не вагався, не відчував сумнівів.
Багато хто намагався втекти, чинити опір, благати. Але марно. Мисливець завжди залишався непохитним. Його методи були жорстокими, але ефективними. Він вірив у те, що робив, і ця віра надавала йому незламну силу.
Його обличчя ніколи не виказувало емоцій, коли він полював. Лише повна концентрація, сталевий погляд, що пронизував жертву наскрізь. Його ім'я стало синонімом неминучості, кінця.
Принципи Мисливця були прості й жорстокі. Він твердо вірив, що феї небезпечні, коли їхня магія неконтрольована. Вони були загрозою для "загального блага". Світ, де магія була приборкана, був безпечним світом. І його дії, хоч і жорстокі, були необхідними для підтримки цього порядку. Він не бачив у своїх жертвах особистостей, лише потенційні загрози, які необхідно усунути.
«Магія – це вогонь, — часто говорив він, — прекрасний, але руйнівний, якщо не тримати його під контролем. Наша роль – тримати його в клітці».
Він вважав, що його обов'язок – це не просто робота, а священна місія. Кожна фея, що була поневолена або знищена, була кроком до безпечного світу, до світу, де людство могло процвітати без страху перед непередбачуваними силами. Він не шукав слави чи багатства; він шукав лише порядку.
Його мотивація була глибоко особистою. Коли він був дитиною, його молодша сестра, маленька дівчинка з яскравими очима і ніжним серцем, була вражена магією. Неконтрольований спалах давньої фейської магії, що просочилася крізь щілини між світами, перетворив її на щось жахливе, збочене, змусивши її страждати, а потім і зникнути безслідно. Він бачив її біль, чув її крики, і цей жах закарбувався в його душі, як тавро.
Ця трагедія стала його рушійною силою. Вона підживлювала його клятву, перетворивши його на безжальну машину для підтримки порядку. Він не просто полював на фей; він мстився за свою сестру, за її невинність, за її страждання. Кожна його дія була пронизана цим болем, цією люттю, що ніколи не згасала.
Він знав, що деякі вважають його чудовиськом. Але він був готовий бути ним, якщо це означало, що інші не переживуть того, що пережив він. Він був готовий нести тягар цієї жорстокості, якщо це означало, що світ буде безпечнішим. І зараз, коли незвичайне бажання, ніби відлуння стародавньої магії, почало розбурхувати спокій світу, Мисливець відчував, що його час настав. Він відчував це. Він відчував, що хтось знову намагається порушити порядок. І він був готовий принести розплату.