Розділ 5

-Ну, не можу   сказати батька, що я закохалась з першого погляду в Віктора-переживаючи, що робити Зоя нервово їла свою вафлю з капучино¹ в своїй кімнаті -Ха-Ха смішно мати любов з тою людиною яка приїхала ночувати.
¹Капучи́но — напій італійського походження на основі еспресо з додаванням збитого парою молока, з гармонійним балансом насиченого солодкого смаку молока та еспресо.
-Гаразд ну зробила просто невеличку помилку мабуть зробила боляче гостю-вона лягла на спину крісла-Дуже файно.
-Перепрошую чи можна замовити?-до кафе прийшла жінка роком тридцяти і чекала біля столу.
-Ой!.
Зоя миттю вдягнула одяг для обслужування і підійшла.
-Прошу вибачення я сьогодні щось не уважна.
Тато її вчив бути люб’язними з гостями і іноді говорити немов би вони знайомі щоби не було питань.
-Нічого страшного.
Жінка мала таку ж усмішку як в тої, що кликала маленьку сестру Віктора.
-То… що бажаєте?.
Жінка глянула на дошку з тим, що було.
-М… какао з білим шоколадом.
-Гаразд зараз буде.
Дівчинка принесла заказ і коли давала, то ніби побачила відповідь того, що мучило на клієнті.
-Дякую, ваш готель і кафе дуже гарне.
-Приємно-відповіла Зоя і по бігла до кімнати Віктора.
Озирнувшись на в коло чи нікого немає і постукала по вільно в двері.
-Вікторе… вибач я не хотіла тоді тебе образити просто… 
Двері відчинились.
-Ти хотіла допомогти розумію… і дякую-спокійним голосом і поглядом хлопець запросив до своєї кімнати-Можеш не вибачатись я вже все залишив по заду.
Зоя глянула на нього вибачливим поглядом і глянула на ліжко.
-О а… ти лишила брудну постіль і а… я… все вийняв і лишив щоб краще було- ніяковівши  і порухавши рукою волосся Віктор сів на землю біля балкону.
-Точно вибач-вдаривши себе по полиці Зоя взяла брудну постіль і коли виходила Віктор ніби ракета примчав і поцілував її.
Поцілунок був не довгим хтось ішов сходами на другий поверх Зоя відірвалась і побігла на нульовий поверх.
-Ах, що ж за дівчина а я багато ще не знаю про неї-ніби зачарований Віктор пішов на свій балкон видом на половину басейна і дивився на дівчині фото в соцмережі.
Дівчинка за годину принесла нову білизну і поклала як треба Віктор кудись пішов тому вона могла спокійно все зробити, та Зоя ніяк не могла забути той короткий поцілунок. Його губи були тепло-холодними, та приємними в водночас.
Зоя була на дворі, сніг падав на її волосся не могла забути того поцілунку цілий день.
Дівчинка коли йшла на третій поверх аби дати рушників і мила почула розмову хлопця з батьками.
-Я б хотів тут близько жити.
-Чому?-сердито промовив його батько.
-Любий він правий тут непогано й якщо ми виберемо якесь місце не прийдеться мучитись з валізами-спокійний голос жінки заспокоював, та видно не її чоловіка.
-Я подумаю над цим тут… і правда не погано тим паче, що треба роботу скоріш найти.
-Можу вам допомогти-втрутилась в розмову Зоя.
-Прошу вибачення?.
-Можу підказати роботу і… мабуть житло.
-Де?-спиталась жінка з Віктором.
-Я кілька місяців працювала в іншому готелі з відси десять хвилин а житло… хм… там мабуть і жити можна як в нас.
-Цікаво, цікаво-задумався батько Віктора.
Зоя зраділа, що могла ну якби якось змінити емоцію на його обличчі. Вона зауважила, що й Віктор трохи засвітився.
-Ну, гаразд мушу бігти на інший поверх.
 -До побачення і дякую-одночасно сказали Віктор з батьком і потім хлопець з матір’ю перезирнулись і глянули на нього.
Чоловік зніяковів, та потім став як завжди.
-Чого чекаємо а ну по справах!-він хотів аби прозвучало так, що йому байдуже, та вийшло і смішно і як наказ.
-Так точно сер!-ставши ніби в стрій Віктор засміявся.
Коли дружина пішла на двір до Софії молодшої дитини батько Віктора зайшов в його кімнату.
-Вона тобі подобається тому, ти сказав аби ми вибрали якесь місце тут поблизу?.
-Що-о-о-затягнув Віктор-Ха-ха ні, ти, що вона ж працює тут не можу ж я…
-Так не брехати мені-спершись на стіну сидячи на ліжку-Я все бачив як ти на неї дивився під час розмови.
-Ну… так і заборониш мені зустрічатись?.
-Ні.
-Навіть якщо ми недавно познайомились ем… десь вже… місяць тому це не було те, що ти подумав вона хоче зачекати ще пізнати, та ми вже… тобто я її поцілував.
-І як?-терпляче казав батько.
-Не погано, це було секунд… три тому, що хтось йшов.
-Зрозумів і вітаю тебе.
-Е… дякую-сівши на крісло Віктор усміхнувся.
-Я чому прийшов до тебе.. щоб ніхто не почув.
Віктор уважно слухав.
-Вибач, що зруйнував тобі життя.
Віктор отетерів ніколи ще не чув це від батька який був як і він в тіні.
-Просто переживав, що…
-Що я відсторонюсь від тебе не захочу бачити?.
-Ну.
-Я ж робив, поводився як ти і не змінювався до приїзду в цей готель, ти як...Вибач тату як дитина це сказав.
Він нахилив голову додолу й зітхнув.
Віктор сів біля батька і спокійно промовив.
-Та я не міняв думки про тебе просто думав… що так буде правильніше я хотів стати як ти.
-Гаразд годі цих ніжностей.
-Ідемо чогось вип’єм?.
-Прочитав мої думки звісно.
-Та я вип’ю легкого- попередив Віктор.
-Та сильно, легкого ідемо вже.
Зі сміхом рушили вони до бару.
-«Дякую тобі батьку за життя таке»-в голові сказав собі Віктор.