Глава 7

Я прокинулась в лікарні. Ледь відкривши очі побачила крапельницю, трубку біля носу і... Женю? 

Я почула ще що мою руку хтось або тримає або не знаю... Все мутно, ніби в тумані.

- Мм, голова... Пити хочу... - Все що я змогла промовити. На стільки було важко. Що ротом порухати було досягненням.
- Олександрівно, вона отямилась. Пити хоче, та голова болить. - Промовив Домбісаєв.
- Так... Пити їй можна але зовсім трохи. А голова то є нормально, після операції.

Лікарша простягнула стакан води Жені, а той мене обережно напоїв. 
Далі лікарша поміряла мій тиск. У нормі. Та одягнула мені кисневу маску. І пішла сказавши Жені щоб я відпочивала. Я не могла нічого сказати, так як у той момент я мало що розуміла, а говорити взагалі не могла, настільки була знесилена. Я дихаючи припаратом помало засинала. Пам'ятаю лиш...

- Відпочивай крихітко.

І все далі як в тумані.

Прокинувшись знову. Я побачила маму та тата. Мені вже було набагато легше. Та я зразу ожила. Та почала говорити своїм уривчастим та знесиленим голосом.

- Привіт мамо, тато...
- Привіт донечка. Як ти себе почуваєш? -Питає тато.
- Ммм не знаю... Голова болить.
- Це нормально. - Каже мама.
- Що зі мною сталось? Чому я в лікарні? - Я справді нічого не пам'ятаю. Крім того що мене Домбісаєв поцілував.
- Тебе амбали викрали та побили...- Каже тато.
- Але скажи дякую своєму рятівнику.- Усміхається мама.
- Якому рятівнику?
- Евгену Домбісаєву. Він знайшов де ти та викликав поліцію. Такий добрий хлопчина. Так нервував за тебе, бився до тебе у палату. Ви з ним зустрічаєтесь?- Знову усміхається мама.
- Що? Ні! - Заперечую я.
- Дивно, він виглядав таким. Ніби тебе безмежно кохає...- Каже тато.
- Я перепрошую, Кірі потрібен відпочинок. Приходьте завтра.
- Так, так, звісно. - Кажуть батьки.

Попрощавшись батьки пішли. Лікарка поставила мені крапельницю на ніч, та покинула палату.

Це Домбісаєв мене врятував? Чому? Бився, кохав, слідкував? Нічого не розумію, ми ніби то фіктивна пара, а не справжня... Не розумію нічого. Нещодавно він мене ображав до сліз, а зараз...

Покидаючи важкі думки, знову поринаю у сон.

Прокидаючись я побачила Женю. Який стискав мою руку у своїх гарячих долонях. Та дявлячись мені в очі.

- Пити хочу... - Промовила я.

І він мене знову обережно напоїв.

- Це ти мене врятував?
- Так.
- Навіщо?
- Як навіщо? Чи тобі жити набридло? 
- Ні...
- Я тебе більше ніколи не буду відпускати по ночі одній ходити. Хочеш ти цього чи ні, будеш їхати зі мною.
- Я звісно дякую. Але ми лише один раз погуляли, це фіктивно...
- Теж правильно...
- Мені мама розказувала, що ти мене знайшов, та повідомив поліції.
- Так. Це правда.
- Жень... Дякую тобі, за те що врятував моє життя.- Ледь стримуючи слізи коду йому. А правда... Якби не він, я б вєе на тому світі була...
- Не має за що дякувати, просто хочу щоб у тебе все було добре. 

Я усміхнулась та кивнула йому.

- Доречі твої гроші вже на картці.
- За такий порятунок... Залиш їх собі.
- Ні, так не піде. Я по перше обіцяв. По друге, якщо я хочу щоб у тебе все було добре. Означає що я хочу щоб твоя мрія здійснилась.
- Дякую тобі. 
- Відпочивай Кіро, я завтра постараюсь до тебе прийти. 
- Дякую що турбуєшся про мене. - Усміхаюсь.

Далі я провела два дні у лікарні однаково. Їла, спала, говорила. Але сьогодні до мене прийшла Ліна. Ми з нею теревенькали цілий день. Вона розповідала про школу. Про те що вона сумує за мною. Але мене збентежило одне.

- А що там... Женя?
- Домбісаєв? Та як завжди. Отримав того чого хотів. Зараз з Жанною на побачення бігає. Ходить з нею. Ну як і слід очікувати, він отримав те чого хотів. А доречі! Гроші він тобі вже віддав?

Мене взяло в ступор. Нічого не розумію. Бився в палату! Переживав за мене!  Врятував мене, цілував! І це все заради того щоб бути зараз з Жанною. Порятунок так? Я зрозуміла все. Все заради Жанни. Так я визнаю що я ревную. Так я визнаю що мені зараз боляче. Тому що він це зробив не заради мене, а своєї бувшої.

- Кіро! Про що задумалась? - Витягує мене з думок Ліна.
- А? Що ти казала?
- Кажу гроші є?
- Так, є?
- Ну ти і багачка в нас тепер!

Ми сміємося. За мить приходить Лікар та каже щоб Ліна покинула палату. 

Ліна попрощавшись зі мною покинула палату. Мені лікар поставила знову крапельницю і покинула палату.

А я залишилась з тими огидними думками. Через 8 днів мене випишуть. І тоді я подивлюсь йому в очі...