Глава 6

                                            Євгеній

Я так і не попрощавшись з Кірою сів у авто. Не знаю чого, але у мене була тривожність за неї. Не треба було мені її відпускати. Дорога по якій ми їхали сюди - коротка. Їй по дорозі хто небудь міг зустрітись. Не розумію чому я так нервую за неї. Тривожність у мене за неї. Таке відчуття ніби з нею щось сталось. Так все! Все, я її наздожену. Мені однаково, захоче вона сюди сідати, чи ні. Якщо не захоче, я її сюди просто запихну сюди. Вона пішла хвилин 5 назад. Так що вона не далеко.

Я їхав по дорозі хвилини 2. Як мене обігнав чорний позашляховик. В далині я побачив дівчину. Звісно ж то була Кіра. Позашляховик зупинився біля неї. Я подумав що то можливо таксі та почав їхати повільніше з полегшенням на душі. Але раптом звідти виходять 3 Мужика та окружляють її. Один накидує їй на голову мішок. Я набираю швидкість. Та не встигаю. Один з тих бугаїв запихує її у багажник та останнє що він робить це дивиться на мене. Тому що я тоді вже майже впритул був до тої автівки. І обличчя мені здалося дуже знайомим. Таке відчуття що я його десь, на чомусь бачив. І тут до мене дойшло! Кілька днів назад я гуляв по місту та бачив об'яву на стовпі. В ній був фоторобот та було написано що шукають насильника. Ох ні... 
Я їхавши за ними подзвонив до поліції щоб повідомити що я його найшов, ще й не одного. 

- Національна поліція України. Слухаю вас.
- Доброї ночі. Я здається найшов насильника по об'яві. І не одного.
- Де саме?
- По вулиці Дубинського, вони тільки що викрали дівчину.
-  Ви бачили номер машини?
- АІ 6680 МР. Я за ними зараз слідкую. Їду за ними.
- Поліція скоро буде. Якщо вам вдасться прослудкувати, повідомте нам про адрессу.

Я їхав за ними години півтори. А вони ще ті сволоти. Живуть за містом, чим по далі від людей. Нарешті я побачив як вони притормозили. Але проїхав далі, щоб зняти з себе підозрі. Припаркував машину за поворотом, щоб ті сволочі не побачили мене. 

Я вийшов з машини та пішов у сторону тої будівлі де вони зупинились. По дорозі побачив знак. Він дав знати що це село називається "Охромивки". Скоріш за все покинуте. Всі домівлі розвалені, неохайні та поросли травою, деревами та хащями. І я вирішив подзвонити у поліцію та повідомити де вони знаходяться.
Подзвонивши я повідомив що в селі Охромивки єдина будівля в якій горить світло. Там вони. Виявилось що неподалік є їхній пункт. Тому поліція прибуде через 10 хвилин. Але не розумію одного. Як ті настльники жили неподалік від пункту і ніразу не видали себе їм? Але це останнє про що я хочу зараз думати. 

Поліція наказала мені чекати їх. Самому туди ні в якому разі не лізти. А важко. Хочеться їм надерти морду. Але опановую себе. Розумію, що можу зробити тільки гірше. 

Дочекавшись ці нещасні 10 хвилин, поліція все ж таки приїхала. Я пішов разом з поліцейськими туди. Вони відговорювали мене, але я стою на своєму. Два поліціонери пішли обшукувати дім. А я з рештою трьома поліцейськими пішов на звуки крику у підвал. Там кричала Кіра... Кричала, просто кричала. Але потім гуркіт і вона замовчала. І у мене серце застигло... Та я почав бігти у той підвал, обганяючи поліціонерів. 

Спустившись розумію що двері зачинені. Але ми з поліцейськими щосили вибили двері.

- Руки в верх. - Кричить поліцейський тримаючи пістолет у руках. 
Вони підійшли до тих бугаїв і звернули їх у баранячий ріг. Та одягнули наручники. Зв'язались по рації з колегами що обшукували дім. Та сказали що вони знайшли насильників. І повідомили про те щоб визвали скору. 

Я озираючи підвал побачив Кіру... Вона лежала в кутку підвала. Без тями. Вся у синяках. Та краплі крові, які крапали з її обличчя, рук, ніг та голови. Біля неї лежав ніж та бита. Я підійшов до неї, та взяв її на руки. Легенька як тростиночка...

- Кірочко... Що ж я наробив?.. Не потрібно було тебе саму відпускати. Я бовдур, бовдур, бовдур. - Кажу з купою емоцій, поки несу її на верх.

Коли я приніс її на двір, вже стояла скора допомога. Та прийняла її. Кіру обстежили. Пульс є, але слабкий. Багато серйозних поранень. Особлива в районі голови...

Я дуже хотів з нею поїхати у лікарню. Але мене визвали в поліцейський відділок слідчі. І довелося поїхати.

В відділу нічого особливого не питали.  Спитали як завжди. Коли я їх бачив. Кого я бачив. Ким я дівчині прихожусь. Скільки слідкував. Ну як завжди.
Але мене це зараз най менше хвилює. 

Мені подзвонили з лікарні. Повідомили що кіра у важкому стані. Зараз роблять їй операцію. Батьки її теж вже в курсі і вони вже в лікарні. Тож я щосили мчуся туди. Не стримуючи сліз винуватості...