Глава 5

- Я вибачаюсь. Але Кіро. Навіть якщо ти погодилась, не думай що він це робить через любов до тебе. Йому тільки треба щоб його Жанна приревнувала, і все! Він отримає те чого хотів - ти отримаєш свої гроші.

- Ліно! Я це прекрасно розумію. Гадаєш, я перша лізла до нього цілуватись? Та він сам впився у мої губи як ненормальний! А  через його поцілунки я голову втрачаю, і не можу здорово мислити! Він просто в такі моменти керує мною!

- Ох подруго. Я все розумію. Але ти хоч голову не втрачай. Він отримає те чого хоче. А потім покине тебе з тими поцілунками. І більше розіб'є тобі серце.

- Та я розумію. Але не розумію як контролювати себе у такі моменти. Та ще й завтра йти в той парк на зустріч! Я так боюсь! Хто зна що він зі мною там буде робити!

- Кіро. Я завжди тобі готова допомогти. Якщо ця сволота щось тобі посміє зробити, я його похороню прямо на місці. Але все ж таки я більш роздратована ніж рада за тебе.

- Та я сама не в захваті від моїх дій, але я дуже мріяла поступити саме у цей коледж. А за ради мрії я моду піти майже на все!
- З тобою згідна, мрія має бути реалізована. Так що просто постарайся пережити цей нещасний вечір та отримати те чого ти хотіла!

Так я отримаю те чого я хотіла. Гроші! Так я хотіла саме гроші, щоб реалізувати свою мрію. Але... Десь далеко у моєму сердечку зовсім інша мрія... Так! Я визнаю! Що десь далеко у серці є мрія з ним зустрічатись! І не через те що він хоче щоб його Жанна ревнувала. А я хочу гроші. А по справжньому. Але навряд чи це станеться. Він завжди прагнув мене скривдити, насміяти, принизити. І завжди буде! І я нічого з цим не зроблю. Але дуже прикро... Прикро те що кохаєш людину 11 років. А вона тебе у відповідь ображає до болю у серці...
***
Субота.

Сьогодні пекельний день. Тому що я йду на "побачення" до того оленя! І дуже нервую! Тому що від Домбісаєва можна очікувати все що завгодно! Ох. Тільки яким боком мені вилізе ця зустріч...

Першу половину дня я проводжу звично для себе. Читаю, гуляю та базікаю з подругою. Але в ввечері, в годин 6, я отримую повідомлення від Домбісаєва.

*Одягни щось пристойне. Будь готова до 21:00."

Звідки у нього мій телеграм взагалі? Але це останнє про що я хочу думати зараз! Три години мені на збори залишив. Ніби і багато, а ніби і ні! Ще й батькам треба щось збрехати, щоб вони одразу мені весілля не робили. Дідько! Добре, знову скажу що ми йдемо з Ліною на вечірку.

Сказавши батькам цю маячню, я пішла оберати одяг. Звісно сукню. Хоча зараз так і манить не чипуритись для нього та одягнути худі та спортивні штани. Але нічого, переживу, отримаю свої гроші і здійсню свою мрію!
Отже. Вирішила вдягнути чорну вечірну сукню, чуть вище щиколоток. З квадратним вирізом та рукавами - ліхтарі. Та в плюс йдуть чорні лодочки та срібне кольє. Яке мені подарував тато на 15 річчя. З тих пір я його ношу майже на всі заходи. Та беру чорну міні - сумку. Та кладу у нюю всякі дрібниці. Потім переходжу до зачіски. Я зробила низький пучок та витягнула тоненьке пасма з голови. Опускаючи її собі на обличчя. Та збрискую цю зачіаку лаком для волосся. Тепер берусь за макіяж. Добре, заморочусь сьогодні. Але не для нього, а для діла. Тож беру олівець для очей та починаю творити!

Після 1,5 години я завершила. Зробила легкий смокі айс з хайлайтером. Довго, не легко, але гарно.

Дивлячись на годинник, розумію що пора виходити. Беру сумку, одягаю бідбори та покидаю квартиру. Спускаючись по сходах, дуже нервую. А якщо йому не сподобається мій вигляд? Стоп! Чому мене це взагалі тривожить? Яка взагалі різниця? Яка є така є, не сподобалося - пдопобачення. Але все ж таки нервую більше через те, що не знаю що буде відбуватись. Що саме мені потрібно буде робити? І як він буде ставитись до мене? Задаю собі ці запитання поки не дійшла до виходу. Вийшовши я побачила Домбісаєва який стояв поряд зі своїм джипом. Та я спрямувала до нього.

- Привіт. - Привіталась перша.
Домбісаєв відлип від телефона та не встигши відкрити рот та привітатись у відповідь, він тупо витріщився на мене. Але все ж таки з складністтю щось говорити, привітався.
Він відчинив мені дверцята та я сіла у салон. Він теж сів, та ми поїхали до місця зустрічі. Половину дороги ми їхали мовчки. Але я все ж таки наважилась спитати у нього головне.

- Я ж надіюсь ми там не будемо повторювати долю позавчорашнього вечора?
- А тобі що не сподобалось? - Грайливо каже Женя.
- Так само як і тобі. - Прикриваюсь байдужим тоном. Хоча насправді мені цей поцілунок в душу запав...
- Ти віриш в те що я тоді сказав?
- Можливо. - Кажу знову з байдужістю.
- Можеш не вірити.

Я дуже здивувалась. Але промовчала на його відповідь. Невже йому справдв сподобалось. Але не розумію нічого. Він над мною знущався з моменту нашого знайомства. А тут... Цілує, фліртує, забирає з тренуваннь. Ліна казала що він просто підлизувався до мене, щоб я погодилась. Але я іншої думки про нього... А може він і справді перестав просто знущатись над мною? Але не знаю. Хочеться вірити що він справді переосмислив все своє ставлення до мене і зрозумів що я йому нічого не зробила.

- Все ж таки. Ми не будемо повторювати долю позавчорашнього вечора?
- Можливо.

Все що він здатен мені сказати. Можливо. Але десь далеко у душі... Я цього хочу. Я хочу щоб він мені знову подарував цей поцілунок. Не важливо що він не щирий або не справжній. Я просто хочу ці незабутні відчуття...

Через хвилин 10 ми приїхали, та вийшли з салону. Домбісаєв побачив свою бувшу з її новим хахалем, та взявши мене за руку, ми пішли в їх сторону. 

- Привіт, Жанно. Радий тебе бачити.
- Привіт, теж рада тебе бачити. - Кажучи це, вона бідбігла та обійняла його. Наче мене тут і не має. - Це Мирослав, мій хлопець.
- Привіт. - Кажучи потискає руку Домбісаєву.
- Привіт. А це моя дівчина Кіра.
- Ах, це та сама яку ти ображав постійно.
- Я переосмислив своє ставлення до неї, та зрозумів що я її дуже кохаю.

Боляче. Як би ж було це все насправді. Я маю велику надію. Але щось в середині мене зупиняє від цих думок...

- Ну що підемо прогуляємось?
- Пішли.

Ми гуляли хвилин 20. Весь цей час  тільки Жанна і Домбісаєв балакали. Нам з Мирославом це звісно не сподобалося. По ньому було видно що він ревнує. Та й по мині напевне теж.

- Ой Жень! Дивись як там гарно. Пішли зробимо всі гарні фото собі?
- Так давайте.

Місце справді гарне. Ми на кручі, а в низу озеро, яке освічує великий місяць та багато вуличних ліхтарів. Але мене збентежило те що Жанна звернулась саме до Жені, а потім згадала що ми з Мирослвом теж тут є. І тихенько з'їхала подивившись на нас.

Ми підійшли до того дивовижного місця. Та знову вигукнула Жанна.

- Кіро! Чи як там тебе? Сфотографуй нас з Женею.
- Жанна! Тебе не хвилює що я тут присутній? - Нарешті вигукує Мирослав.
- Ну любий! Ми по старій дружбі.

А я промовчала. Він мене не просив щоб я його відговорювала не ходити біля неї. Він самий знає що робить. І сам аналізує наслідки. Мені всеодно, я хочу отримати свої гроші та ніколи з ним не звязуватись.

Я їх сфотографувала. Але та нарешті згадала про свого "Любого". І сказала мені щоб я їх двох сфотографувала. Але як до Домбісаєва лізти з обіймами у кадр то одразу. А як свого "любого" так ні, лише за руку взяла.
Домбісаєв теж потягнув мене фотографуватись не спитавши мене, чи я взагалі того хочу. 
Ми стали на те місце. Та я навіть не знала в яку позу стати. Я не з любителів фотографуватись. Та Домбісаєв перехопив ініціативу. Та зробив неочікуване. Він приторкнувся до моїх губ та імітував поцілунок. Я була в обуренні. Я то розуміла що він мені нічого не обіцяв крім слова " Можливо". Але ж мати совість треба! Нехай би поцілунок для якогось "важливого" моменту імітував, а не зараз. Але нічого, я йому зроблю. 

- Ох як мило! Ви так кохаєте одне одного! - "Дуже щиро" вигукнула Жанна фотографуючи нас.