Глава 4

Прийшовши до дому повідомляю мамі що ми з Ліною йдемо на вечірку. Будемо пізно. 

- Добряче вам порозважатись!
- Дякую!

Прийшовши у кімнату я почала підбирати одяг в якому буду на вечірці. Око впало на обтягуючу чорну сукню на одне плече. Чудово, її і одягну! Одягнувши сукню взялася за зачіску. Рішила нічого такого не робити. Тож просто випрямила своє кудряве волосся. Та і з макіяжем я не церемонилась. Підвела очі олівцем та намалювала вії тушшю і підмалювала свої губи помадою. Ідеально!

- І коли ти встигла вирости? Недавно тебе на руках носив. А тепер ось яка вже велика, красуня виросла! - Каже тато зайшовши у кімнату. - На вечірку йдеш?
- Так тато. - Посміхаюсь
- З кавалером? - Підморгує.
- Ой тато, облиш, які кавалери?- Сміюся.
- Це ти облиш, он яка красуня! Напевне всі хлопці до тебе залицяються! - Ласкаво каже.
- Можливо - Ми сміємося.
- Добряче тобі повесилитись.
- Дякую тато!

Я беру невеличку чорну сумку та кладу туди всякі дрібниці. І йду в коридор.

Одягаю чорні лодочки. На верх нічого не одягаю. Адже надворі поки що тепло. Останній раз дивлюсь у дзеркало і покидаю квартиру. Внизу мене чекала вже Ліна. Теж в чорній сукні, але з рукавами.

- Привіт. Виглядаєш бездоганно! - Каже з захватом подруга.
- З тебе приклад беру. Теж виглядаєш відпадно!
- Пішли. Таксі вже мало приїхати.

Ми з подругою вийшли з під'їзду. На парковці і справді стояла біла автівка. Ми підійшли до неї. Та сіли у салон.

- Вам куди?
- Реопольна 4

Всю дорогу ми їхали роблячи фото для інсти. Та обговорюючи хто буде на вечірці.

Коли ми вийшли з авто ми побачили великий маєток. У якому лунала гучна музика та світились вогники.
Підшовши до входу нас зустріла Анна.

- Нарешті! Нам якраз не вистачало двох дівчат для гри. - Каже Анна і тягне нас у якусь віддалену кімнату. У якій гарна напівтемрява.
Заходячи я бачу чоловік 12. Але мій погляд впав на нього. Що він тут робить? Він що знав? Звідки? Він мене переслідує? Так багато питань і так мало відповідей! 

Все ж таки неохоче, але я проходжу у кімнату, та сідаю у крісло. Що навпроти нього. 
Домбісаєв пропалює поглядом мене наскрізь. Злим і водночас байдужим поглядом. Але я не видаю що мені незручно, і також злим поглядом пропалюю його. І все ж таки у цій ситуації доміную я. Він перший відводить погляд.

Нерозуміючи що тут має відбутись, озираюсь навколо, шукаючи очима анну. Яка спрямовано йде у коло. Вона підійшла, і коли поклавши пусту пляшку на стіл. Я зрозуміла що тут взагалі відбувається. Але я найбільше боюсь того що... Тут напевне і дурень зрозуміє, що я боюсь!

Анна крутить пляшку, і вона була повернута горлом до Кирила. Так так, того самого Кирила якого кохає Ліна!

Кирило не кваплячись крутить пляшку. І вона випала на мою Ліну. В середині я почула радість за неї. Що хоч поцілунок їх зблизить. Але спостерігати за цим слюнообміном мені якось огидно. Не люблю я таке. І все. Неважливо хто то, просто огидно на це дивитись!

Після того як вони поцілувались, Ліна покрутила пляшку. Час зупинився, коли пляшка зупинилась на Жені. Покрутивши її щосили, він впився у мене поглядом.

- Ось це так пощастило! Це твій перший поцілунок? Так? - Промовила Анна.

Від шоку я не могла усвідомити, що вона це сказала мені. Я тупо витріщилась на пляшку.

Женя теж ігноруючи сказане анною, зосередив увагу на мині.

- Ти ж не збираєшся тікати? - Каже Домбісаєв.
- Ні. - Я прикривалась байдужісттю. Хоч і в середині все тряслося. - Цей поцілунок для мене ніщо.

Він встав і підійшов до мене.

- Тоді давай скоріше закінчимо з цим. Вставай.

Я встала на тремтячих ногах.
Не даючи мені змоги зробити ковток повітря, він впився поцілуєм у мої губи. Спочатку мої рухи невпевненні та скуті. Але потім все відбувається саме собою. Так дивно та приємно. Домбісаєв кладе одну руку мені на талію, а другу на потилицю, притягуючи мене до себе. Мої ноги підкошуються, і я стискаю футболку у його на грудях.

- Ей може досить? Ви затримуєте гру!

Невдоволений голос вирвав мене з омуту. О боже! Про що я тільки думала?

- Досить.

Ми обидва важко дихали.

- Сподобалось? - Каже Домбісаєв переводячи подих.
- Ледве витерпіла. Було огидно.
- Згоден. Потренуйся хочаб на помідорах. І цей присмак... Ти не почистила зуби, чи що? - Говорить скривдивши обличчя.
- Це присмак моєї ненависті до тебе, бовдур!
- Вирядилась як лялька! Гадаєш, стала привабливіша? Ти нікому не потрібна, і ніколи не будеш!

Я Здивована від таких слів. В серці вколола сильна біль. Я тут не можу залишатись. Стримуючи слізи, я спрямувала до виходу.

- Жень, це вже занадто. Нащо ти з нею так?

Це було останнє що я почула.

***
Надворі ляв дощ. Я бігла по темній вулиці. По щокам котилися
Слізи, які я не стримувала.
Хтось ривком смикнув мене за плече. У мене перехопило подих.

- О боже мій! - Вигукую.
- Не кричи, це я. - Каже це притискаючи мене до себе.
- Відпусти мене.
- Ні.
- Не все сказав? Хочеш додати? - Огризнулась у відповідь. Звиваючись, я намагалась звільнитись з його обіймів. - Як же ти мене дістав! Ненавижу тебе! - я не помітила як перейшла на істеричний плач.
- Кіро, припини.
- Ах, припини? Ти це все почав бовдур! - Кажучи це знову намагюсь звільнитись.
- Заспокойся. Давай поговоримо?
- Ніколи в житті я не буду говорити з такою потворою як ти Домбісаєв. Зрозумів?

Загарчавши, він пригорнувся своїми губами до моїх. Я застигла від несподіванки. Не можу повірити, що дозволяю цьому відбуватись. Я обвила руки навколо його шиї. Ну чого його поцілунки заважають мені здорово мислити?

- Кіро? - Вигукнула подруга.

Ми відскочили одне від одного.

- Ти зовсім зглузду з'їхала? Я думала що цей шматок ідеота образив тебе. Думала тобі потрібна підтримка.
- Все добре. Я розберусь сама.
- Ага, я бачу як ти розбераєшся!
- Якого біса ти постійно лізеш?- Несподівано вигукнув Домбісаєв.
- Вона моя подруга бовдур! А ти її постійно ображаєш. Кіро, пішли до дому.
- Я проведу її. 
- Я піду з ліною.
- Стояти! - Вигукнув Женя.- Ні ти поїдеш зі мною. Нам потрібно поговорити.
- Я не... - Не встигаю промовити, як він одразу бере мою руку і тягне в сторону парковки.

Ми з подругою пересікаємось здивованими поглядами. Та подруга показує жестом, зоб я коли буду вдома, набрала її.

Прийшовши до автівки він відчиняє мені двері.

- Сідай.

Я слухняно сідаю у салон.

- Кіро, ти вирішилась над пропозицією? - Каже, виїзжаючи з парковки.
- Домбісаєв! Мені здається що я все ясно тобі ще того вечора пояснила! - Бурно реагую я. -  І мені зараз не до твоїх забаганок. У мене проблеми у сім'ї. І мені однаково що там у тебе може статись.
- Які проблеми?
- А тебе то дуже цікавить? Чи тобі ще розповісти скільки я разів чхаю у день? - Дратуюсь.
- Кіро. Разкажи. Тобі ж легше буде.

Розуміючи що він від мене не відстане, розповідаю.

- Сестра двоюрідна в аварію потрапила. Зараз у дуже важкому стані. Довелося зібрати кошти на дуже дорого операцію, яка буде проводитись в Німеччині. І ми віддали всі гроші, які ми відкладали на моє майбутнє навчання. У коледжі в який я з 5 класу мріяла вступити. Але заради сестри я відмовилась від мрії, мені вона важливіша.
- Кіро. Прийми мої співчуття. Мені справді дуже шкода. - Розчулюється. - Але ж я не казав що моя послуга безкоштовна. Я ж тобі сказав що заплачу 10000. Тому що для мене ця зустріч важлива.
- Домбісаєв! Мені ті 10000 ні до чого! Це навіть не тритина від того що мені потрібно.
- То що в вас там за коледж? З золота? Невже 10000 не вистачить на навчання?
- Женя! Де ти бачив Навчання за 10000 гривень в Україні?
- Так я про доллари.

Мене взяло в ступор. 10000 долларів, серйозно? За таку невелику послугу? Я то розумію що він багатій. І для нього ця сума не така велика. Але ж він завжди був жлобом. А тепер що сталося? Для нього справді ця зустріч з бувшою така важлива?

- В долларах?..
- Так Кіро в долларах. Тепер ти згодна?..