Глава 3

Середа.
Я так і не погодилась на пропозицію Домбісаєва. Я його бачити не хочу після його слів. Не те що з ним ще вдавати пару і робити хто знає що! Він мені робив 11 років боляче, нехай тепер сам викручується! Тим більше, мені його гроші не потрібні! І хоч то буде 10000 або 100000, всеодно! Ні за які гроші я не буду з ним обійматись!

Я все одразу розповіла Ліні. Вона теж була в повному шоці та відповідала на кожну мою фразу бурхливо. Але вона запитала мене те, про що мені довелося задуматись...

- Кіро, і ти його після цих слів досі збираєшся любити?..
Тишина. Я одразу задумалась. Я зрозуміла що в глибинах душі, я дуже цього хочу. Хочу з ним обійматись, хочу поцілувати його. Навіть попри те що він мені зробив того дня настільки боляче, що я не стримала своїх сліз. Я взагалі рідко плачу. Мене важко змусити плакати. Але ті слова...

- Кіро, тільки не кажи що ти...
- Так так так. Ліно я не знаю що або хто мене змушує його досі кохати, Ліно я не знаю! - Вигукую.
- Ох. Не знаю Кіро. Твоє діло звісно. Але попри те що він зробив тобі. Я би його просто вбила.
- Ліно, думаєш я б не вбила? З радістю! Я тримаю на нього гнів, сильний гнів...  Але десь далеко у серці я його всеодно кохаю...
- Ох подруго, ти знаєш, я завжди буду на твоїй стороні! Що б не було!
- Ти в мене найраща!
- Ти в мене теж!

Чому це все так важко? Чому я його кохаю? За що він так зі мною? І для чого він це робить? Дуже багато питань і ні одної відповіді. Але висновок один. Ні за які гроші я до нього не доторкнусь. Я постараюсь перекрити те що я його кохаю. Він мені не потрібен.
***
Сьогодні я як завжди збиралсь до школи. З думками що знову буду бачити того бовдура. Але у мене є набагато гірші думки. Моя двоюрідна сестра Віка вчора потрапила в аварію. У неї дуже важкий стан. Потрібна не дешева операція. Яка проводиться у Німеччині. І ми віддали всі наші гроші що ми відкладали на моє навчання.
Мені всеодно. Мені головне щоб Віка була жива та здорова. Так хотілося до неї у палату зайти. Але туди нікого не впускають.
Як згадую коли мені мама тільки це повідомила. Знову плакати хочеться.
Зараз її повезли у Німеччину. Ми зібрали потрібну суму. Тому їй там зроблять операцію. Дуже надіюсь що вона буде здорова. Сильно її кохаю, та переживаю за неї.

Але тепер я не маю змоги вступити в колледж, в який я так хотіла. На дизайнера інтер'єру. В один з найкращих в Україні. Батьки завжди хотіли мені найкраще, щоб я мала гідну освіту. Тому відкладали всі кошти на моє навчання. Але... Довелося все віддати на операцію. Мені головне щоб сестра була жива. А з коледжом ми якось розберемось. Зараз головне здоров'я сестри.
***
Я як завжди зустрічаюсь з Ліною та йдемо разом на зупинку. Поки йдемо, я розказую їй про свою сестру.
- Ох який жах. Співчуваю тобі і всіх твоїй сім'ї. Вам треба чимось допомогти? 
- Ні Ліночко, дякую. Ми вже зібрали кошти на лікування. Віддали все що у нас є. І все що ми збирали на мій коледж.
- Ох. Ти ж так хотіла у цей коледж поступити... Це ж була твоя мрія з дитинства.
- Так. Але мені важливіше здоров'я сестри, ніяке навчання мені не замінить її.
- Тримайся подруго. Я буду завжди поруч з тобою. І завжди рада тобі допомогти.

Ми сіли у маршрутку й поїхали до школи. Всю дорогу обговорювали наш випускний. І мені Ліна сказала що сьогодні  Олена Олександрівна наш хореограф. Буде нам ставити випускний танець. Чесно навіть не знаю з ким буду. Певне що з Даміром. Він мій друг, наразі тільки з ним як варіант танцювати.
Ми вийшли з Автобуса, та крокуємо до входу.
- Кіро. Звісно знаю що ти не погодишся зі мною, але я дещо скажу. Може ти все-таки погодишся на пропозицію Домбісаєва?
- Що? Ні! - Підриваюсь від несподіванки й вигукую.
- Та ти не дослухала! Він ж казав що заплатить тобі за твою послугу. І у тебе буде шанс вступити до того коледжу.
- Знаєш, мені ті 10000 нічого не зроблять! Це навіть не тритина від тих коштів що мені потрібні!
- Так може ціна в долларах?
- В долларах? Не сміши мене! Він такий жлоб що і 10000 гривень ледве з кишені витягне.
- Як знаєш, моє діло запропонувати.

Ми заходимо у школу та прямуємо до кабінету. Дорогою до нього ми зустрічаємо Даміра.

- Даміре привіт!
- Привіт.
- Мт можемо поговорити після цього уроку?
- Так звісно. А щось сталось?
- Ні ні, нічого. Просто треба дещо обговорити.
- А добре тоді. Побачимось.
- Побачимось.
- Ти хочеш з ним танцювати?
- Так. А з ким мені ще? Ні з ким у мене не має такої дружби як зним.
- Це звісно так. Але дивуюсь тому що ви бувша пара, але дуже добре всеодно дружете.
- Ну так буває. Він хороша людина. Але я до нього нічого крім дружби не відчуваю.

Крокуючи до кабінету, дорогою зустрічаємо Домбісаєва. Мої перші думки, що він знову якось познущається над мною. І я зразу ж напружуюсь. Але надиво, він зробив вигляд що мене тут не має. Що це було? Дуже дивно що він мене ніяк не пихнув, або не пошуткував над мною. Ліна це теж помітила, але змовчала. Напевне розуміла що в цій ситуації буде краще просто змовчати.

Продзвенів дзвінок.
Сьогодні перший уроком Астрономія. З нашою класною.
Вікторія Олегівна зайшовши в клас, повідомила.

- Діти, Сьогодні у вас 6 уроків. На шостому йдете на шкільне подвір'я. Вам Олена Олександрівна буде ставити випускний вальс. 

Всі їй у відповідь почали задавати різні запитання, стосовно випускного. І за 5 хвилин вона розпочала урок.

Продзвенів дзвінок на перерву.
Ми з Ліною пішли у столову аби купити наші улюблені булочки з корицею. Зайшовши у столову ми стали у велику чергу.

- Чуєш Кіро. Тут Анна з В классу робить вечірку. Я піду, ти зі мною?
- Ой Ліно я не знаю. Не дуже хочу.
- Та ну! Живемо один раз. Тим більше треба бурно та яскраво провести свою молодість! От що ти скажеш якзо діти спитають що ти робила у 18 років? Скажеш читала книги та не виходила з дому?
- Та від книг більше користі чим від вечірок. Але добре, вмовила. Я з тобою.
- От і чудово! Вечірка в 21:00. Зайду за тобою в 8.

Ми стоїмо та замовляємо наші булочки. Та я відчуваю що чийс погялд мені пропалює спину. Я обертаюсь. Бачу Женю. Який з роздратованим виглядом обличчя дивиться мені у душу. Я здригнулася та обернулась до прилавку.
Ми забрали булочки та пішли у кабінет. Далі відсижувати  уроки.

Ми відсиділи інші чотири уроки. Та коли настав шостий, пішли на шкільне подвір'я.

- Ліно. А ти з Кирилом будеш танцювати? І що там у вас доречі?
- Напевне. Звісно та Хореографша сама всіх розподіляє. Але якщо її попросити то вона тебе поставить з ким ти хочеш. А взагалі з кирилом все як завжди. Поки нічого нового.
- Не можу дочекатись щоб ви почали зустрічатися! - Усміхаюсь.
- Ой облиш. Якби він хотів то ми б вже давно були парою. Доречі. Ти поговорила з Даміром? Він згодем з тобою танцювати?
- Так. Згоден. Тільки треба буди в Олени Олександріви попросити. Але то не проблема.
- Цікаво, з ким ж буде наш "Нарцис" Танцювати?
- Ой знаєш, він остання людига про яку я хочу зараз балакати. За ним вся школа бігає. Найде когось.
- І то правда.

Ми вийшли на шкільне подвір'я. Де вже нас чекала наша хореограф. Ми всі стали. Та вона почала розподіляти нас на пари. І я вирішила підійти і попросити її щоб ми з Даміром були у парі.
- Олено Олександрівно. Можна я буду з Даміром у парі?
- Вибач Кіро. Але Домбісаєв говорив що ти хочеш з ним танцювати. І я вже вас записала у пару.
- Хто? Домбісаєв? - Здивовано кажу я.
Я обертаюсь щоб знайти очима того бовдура. І бачу як він з хибною посмішкою дивиться на мене.

- Вибачте, я справді забула. - Виправдовуюсь я, і йду в сторону Жені. Підхожу до нього.
- Домбісаєв, що це за цирк твльки що був? Ти що їй наговорив?
- Облиш, ти ж хочеш зі мною потанцювати. - Розтягує кожне слово, і грайливо каже.
- Уяви собі! Нехочу.
- Мене то не цікавить, ти хочеш!

Не встигаю сказати йому відповідь як мене перебиває хореограф.

- Всі станьте на свої позиції. Та починаємо кружляти. Ті хто з лівого боку в праву сторону, ті хто з правого в ліву.

Він мене бере за талію. Я кривлюсь, роблячи вигляд що мені не приємно від того що він до мене торкається. Хоча мені насправді дуже приємно від його дотику.