ТАЄМНИЦІ

Дві тіні завмерли біля жовтого прямокутного вікна — якби хтось дивився на них із саду, то йому здалося б, що ці фігури вирізані з чорного картону. Хвилясте довге волосся, пишні сукні з воланами… Дівчата схилили голови, явно про щось перешіптуючись.

— І як ти розповіси про це? — питання зависло в тиші, немов муха в павутині — воно пролунало тихо, з придихом, але стоячи під вікном, його можна було б розчути. Та лише вітер і стара яблуня були німими свідками того, що відбувалося.

Друга тінь довго думала, накручуючи на пальчик тонке пасмо волосся, незабаром пролунав мелодійний сміх, і тінь сказала:

— Я намалюю картину… Незабаром відбудеться аукціон, на якому містер Джерсі обов’язково буде присутній! І ось уяви його здивування — один із лотів розкриє перед суспільством його таємницю.

— Але він погрожував тобі… — схвильовано прошепотіла перша тінь, і вітер немов відчув її тривогу — він підняв купку ламкого сухого листя, розсипав його по підвіконню, а старе дерево захиталося, скриплячи й стогнучи. З-за хмар на мить визирнув місяць — ніби теж здивувався сміливості невідомої художниці, і знову сховався… здавалося, він теж боїться… Ще б не боятися містера Джерсі — члена парламенту, однієї з найвпливовіших людей у місті! За зачиненими дверима віталень і спалень розкішних вікторіанських особняків шепотілися про його таємні пороки — але ніхто не наважувався сказати вголос хоч щось, щоб застерегти юних спокусниць, прихильниць Арчібальда Джерсі. А їхня кількість постійно зростала, і не одна родина з занепокоєнням поглядала на захоплених ним дочок, все ж не наважуючись розкрити ганебні таємниці. Та й не всі знали про ці захоплення… А тих, хто знав, — він або підкупив, або пригрозив…

— Він не дізнається, хто саме намалював картину… А про те, що я захоплююся мистецтвом, знають лише мої рідні…

…У день відкриття аукціону найвизначніші родини міста приїхали до особняка містера Джерсі на своїх двоколісних екіпажах, запряжених найкращими кіньми. Лівреї слуг були вичищені, а вулиця перед особняком заповнена каретами. Пани та пані в розкішних вбраннях виблискували коштовностями; з тростинами та віялами в руках вони поспішили заповнити вітальню, прикрашену з нагоди заходу атласними стрічками та декоративними квітами з шовку й оксамиту. Звісно, живі квіти виглядали б розкішніше, але містер Джерсі задихався від їхнього аромату, крім того, він безперестанку чхав від пилку, про що всі знали.

Урочисто грала музика, скрипалі та арфісти тішили слух джентльменів і дам, поки ті чекали на початок аукціону. Під гучні оплески з’явилася висока сцена, раніше прихована оксамитовою завісою, і торги розпочалися.

Нефритова статуетка, мармурові бюсти часів античності, прикраси з малахіту та бурштину… картини, статуї, посуд… килими та вази. Усе це змінювалося, кружляло, наче в ритмі танцю, доки… доки не з’явився дивний предмет, закутаний у чорний шовк. Тканина сповзла, оголюючи потворну картину, — містер Джерсі перерізає горло бідно вбраній дівчині.

…Крики, звук падаючих стільців, чиїсь сльози та лайка.

— А я ж казала, що все вийде? — прошепотіла своїй супутниці струнка брюнетка в ніжно-рожевій сукні. Та лише посміхнулася у відповідь — нарешті вони знайшли спосіб розповісти про все.