ДРУГ

Пристань була ледь освітлена – тонкий промінь маяка ковзав по дошках і сталевій гладі моря, а туман розтікався білим маревом, у ньому тонули звуки й тіні, через нього і промінь цей погано було видно. Порт був закритий – у такий туман не знайдеться ідіота, щоб виходити у море. Або... Знайдеться?

Сторож здивовано дивився на човен, що причалив, — і як цих безумців не віднесло до скель? Диво – не інакше.

Порив холодного вітру підхопив світле волосся дівчини, а її супутник, мокрий і схожий на скуйовдженого ворона, допоміг їй вибратися з човна. Вона ж, худа та анорексична, ніби все життя сидить на дієтах або сильно хворіє, ледве трималася на ногах.

— Де ми? – Голос хлопця був сиплий, зірваний. Він підтримував дівчину, інакше б вона впала. Обидва тремтіли від холоду.

Сторож відповів, спрямувавши на них промінь ліхтаря. Що йому робити із цими незнайомцями? А раптом це контрабандисти? Ні, він не може їх відпустити.

За годину, закутані в пледи, із пластиковими стаканчиками з гидотою, яку поліцейський називав кавою, дівчина з хлопцем сиділи у відділенні і не розуміли, що від них хочуть, – звинувачень не було виставлено, та й у чому їх звинувачувати? У тому, що вони заблукали в тумані, вирушивши на морську прогулянку? У тому, що не загинули у хвилях, а посміли причалити сюди?

— Імена, — різко кинув поліцейський. Паршива погода, та ще ці двоє – він був незадоволений, що йому не дали побалакати з подружкою – він подзвонив їй якраз перед тим, як доставили цю парочку. Але ж він майже вмовив те дівчисько на пікнік у наступні вихідні… раптом зірветься з гачка?

— Джон Кларк та Донна Стівенсон. Скажіть, за що нас затримали? – Хлопець невдоволено звів брови.

— До з'ясування подробиць... Зараз прийде запит на вас, і якщо чисті – будете вільні як вітер.

Поліцейський вийшов.

— Мене затримають, — нервово посміхнулася Донна і відставила склянку з кавою. – У мене був привід за проституцію.

— Тоді ми не встигнемо дістатися Великого Джефа. А без тебе я не впораюсь... Ніхто не підпустить мене до нього і близько... Вся надія була на твоє личко та давні зв'язки.

— Не впораєшся... І обидва підемо на дно. Нам не вибачать цієї помилки. Тобі треба йти. Одразу ж, як мене затримають. Знімай гроші та їдь кудись на острови, де Синдикат не знайде тебе.

У голосі її почулися металеві нотки, а Джон вилаявся – хто міг подумати, що в порту їх зловить сторож і через нього Донна опиниться в цьому лайні? Замовлення на Великого Джефа потрібно виконати – якщо той повернеться до Маямі, їм з Донною не жити. Самі підписалися, аванс давно лежить на їхньому рахунку. Пізно тікати. Крім того – якщо він і втече, то вона не матиме такої можливості.

— Залишай мене.

— Ні.

Джон все для себе вирішив, а коли він щось вирішував, то не відступався.

І коли поліцейський повернувся до них, одним ударом під дих вибив із нього дух і висмикнув з кобури пістолет.

Втрачати більше нема чого.

— Ми все зробимо, крихітко. Потрібно просто вибиратися з цього клятого відділення. За спину! Ну ж бо!

І Джон приставив дуло до скроні поліцейського, прикриваючись ним як живим щитом. Він витягне Донну. І вони виконають завдання.