РІЗДВО

Джек курив біля відчиненого вікна – холодний вітер ніс сніжинки та уривки газет, але Джека це не бентежило, в кімнаті й так був бардак. Він загасив цигарку об підвіконня, подумавши, що Мата вбила б його за це. Джек поспішно гримнув віконною рамою.

— Ти знову куриш у квартирі? – Незадоволений голос сестри пролунав із вітальні.

— Мій дім – не подобається, йди на всі чотири сторони світу, до біса мені такі вихователі, — ліниво відгукнувся він, підійшовши до дивана. Розвалився, вчепившись у склянку з джином – дуже поганим, треба сказати. Тремтіння не проходило.

Але треба заспокоїтись.

 Ніхто не знає. Ніхто нічого не дізнається. У неї не було друзів – і ніхто її не шукатиме. Зникла й по всьому.

— Мата не повернулася? – запитала сестра, намагаючись дотягнутися до верхніх гілок ялинки зі своєю безглуздою іграшкою.

Кому потрібна, до чорта, ця дурна ялинка? Ось Мата ніколи не прикрашала цієї квартири до свята. І мала рацію. Вона ходила у своєму прозорому халатику з келихом шампанського та курила. І ніколи не струшувала попіл на килим – а його, Джека, постійно за це лаяла.

Одного разу Джек прийшов з роботи і побачив у її ліжку клієнта – тоді й відкрилася правда про її таємне життя. Йому здавалося, він пробачив би її. Але – не в їхньому ж власному ліжку!..

Ялиновий запах був густим, і якщо прикрити очі, то можна уявити, що знаходишся в лісі. Джек так і вчинив. Блаженно відкинувся на спинку дивана, склянка приємно холодила долоню.

— Чому ти мовчиш?

Нірвана розвіялася. Знову ця ідіотка зі своїми питаннями. І чому він не придушив її у дитинстві? Джек згадав, як колись, тільки-но сестра народилася, він стояв над ліжечком і тримав у руках подушку. А немовля суворо і з осудом дивилося на нього – але не плакало. Напевно, якби плакало – то Джек зміг би опустити подушку.

Не зміг.

І тепер ця сучка намагається вчити його життя.

— Я не хочу з тобою розмовляти.

Джек пильно дивився на сестру, намагаючись зрозуміти, чому вона досі няньчиться з ним. Вона має своє життя – чоловік, діти... але сьогодні вона приїхала до нього, щоб допомогти з ялинкою.

До біса ялинку.

До біса сестру.

Почулося завивання саксофона – стіни ніби картонні, і Джек завжди чує, що діється у сусіда. Одягти б цю трубу йому на голову. Дістав. Усі дістали.

Вчора приходив «фараон» – цікавився, куди зникла Мата. Звідки Джек знає, де бовтається ця чортова повія? Може, поїхала з кимось із клієнтів. Так він і відповів. Але копи не повірили.

Напевно, доведеться й самому їхати.

Маямі? Або Ел-Ей?..

— Якого біса ти мовчиш?

— Заткнися!..

Джек дивився, як по килиму повільно повзе червона змія, вибираючись на ворс з-під світлого волосся сестри.

Мата вбила б його за це. За те, що він забруднив її улюблений килим.

Але ж він убив Мату.

І тепер ніхто і ніколи не вчитиме його жити.

Час у Флориду.