31

(Леона)

Вечір біля вогнища минав як у якомусь дивовижному, чарівному сні. Тріскотіння сухого гілля, тихий шелест очерету на березі й м'який відблиськ полум'я на дзеркальній гладіні озера створювали таку затишну, по-справжньому домашню атмосферу, що в мене солодко защемило серце.

Я сиділа поруч із чоловіком, який... який, здається, починав мені подобатися. І як би завзято я не намагалася боротися з цим почуттям, щосекунди нагадуючи собі про діловий контракт, про шість місяців та фікцію на папері, з кожною хвилиною це вдавалося дедалі важче.

Особливо зараз, коли солодкувате вино м'яко п'янило свідомість, розмиваючи всі мої внутрішні бар'єри.

Я протягнула руку до тарілки з фруктами й випадково торкнулася його пальців. Хотіла одразу відсмикнути долоню, але Дамір діяв швидше: він обережно, але міцно перехопив моє зап'ястя й потягнув трохи до себе.

— Даміре... — вирвалося в мене.

Я спробувала висмикнути руку, але його пальці тримали ніжною, проте залізною хваткою. Він повернувся до мене всім тілом і подивився мені прямо в очі. У його темних очах, осяяних язиками полум'я, вирував такий важкий, нестримний і глибокий вогонь, що в мене перехопило подих.

— Зачекай, Леоно. Не тікай, — тихо мовив він.Його голос забринів м'яко, з відтінком якоїсь дивної, раніше не властивої йому відвертості. — Я хочу сказати тобі дещо важливе.

— Що?.. — прошепотіла я, відчуваючи, як прискорюється пульс під його пальцями.

Дамір зробив глибокий видих, ніби сам до кінця не вірив у те, що збирається вимовити вголос, але зупинятися не збирався:

— Я сам розумію, як безглуздо й божевільно це звучить... особливо після всіх наших домовленостей та офіційних паперів. Але ти — перша дівчина, до якої мене настільки сильно тягне.

У мене всередині все завмерло. Я просто заклякла, не в змозі вимовити ні слова.

— Ти перша, хто зміг вразити мене своєю безкорисливістю, чистотою й добротою, — продовжував він, опустивши погляд на наші переплетені пальці, а потім знову глянувши мені в обличчя. — Поруч із тобою я вперше за бозна-скільки років почуваюся спокійно. І я хочу запропонувати тобі... спробувати справжні стосунки.

— Що?.. — шоковано перепитала я, широко розплющивши очі. — Що ти маєш на увазі?

— Я пропоную скористатися тим, що ми вже одружені, — чітко, карбуючи кожне слово, пояснив він. — Відкинути цей бісовий контракт убік і спробувати побудувати справжнє, повноцінне подружнє життя. Не грати на публіку, а бути разом по-справжньому.

— Ти... ти що, захворів? — вирвалося в мене від повного шоку. Я навіть приклала вільну долоню до щоки, намагаючись опанувати емоції. — Даміре, ми ж уклали угоду! Ти сам казав про шість місяців, про спадок...

— Я абсолютно серйозний, Леоно, — перебив він мене, підсунувшись ще ближче. Його вільна рука обережно торкнулася моєї щоки, гарячі пальці провела по шкірі, змушуючи мене здригнутися від струму. — Я ніколи в житті не зустрічав дівчини, схожої на тебе. Мене нестримно тягне до тебе, і я більше не хочу це приховувати чи вдавати, ніби між нами нічого немає.

— Але як же... а якщо не вийде? — тихо мовила я, відчуваючи, як земля тікає з-під ніг.

— Послухай мене, — він почав м'яко, але наполегливо переконувати мене, пропалюючи своїм поглядом наскрізь. — Що ми втрачаємо, Леоно? Взагалі що?! Навіть якщо в нас нічого не вийде — ми просто розійдемося по закінченню терміну контракту, як і планували. Ти нічого не втрачаєш. Але якщо ми навіть не спробуємо... ми будемо шкодувати про це все життя. Дай нам шанс.

Я сиділа, затамувавши подих, і абсолютно не знала, що відповісти. Думки в голові гарячково плуталися, розриваючи мене навпіл. Розум кричав: «Це небезпечно! Ти розіб'єш собі серце!», але кожна клітинка мого тіла, кожна таємна думка й усе моє істота прагнули лише одного — тихо видохнути й сказати йому «так».