29

(Дамір)

Батько лютував. Він сидів за масивним дубовим столом у своєму кабінеті, наче розлючений тигр перед стрибком, і з силою швирнув на гладеньку поверхню столу стопку глянцевих фотографій.

— Це що за самодіяльність, Даміре?! Ти взагалі з глузду з’їхав?! — його голос зривався від киплячого гніву.

Я підійшов ближче, зберігши на обличчі абсолютний, спокійний вираз, і повільно взяв одну з фотографій. На знімках були ми з Леоною. Папараці зняли нас біля самого ганку РАЦСу: ось я виводжу її за руку, ось вона в молочній сукні з перлинами на шиї, ніжно та збентежено дивиться на мене, а ось я відкриваю перед нею дверцята авто. Чіткі, якісні кадри, які не залишали жодного сумніву в тому, що відбулося.

Я обережно поклав знімок назад на стіл і випростався:

— Я ж тебе попереджав, тату. Ми з Леоною одружилися. Складається враження, що ти досі вважаєш мої слова якимось жартом.

— Одружилися?! Без гостей, без преси, без родинного благословення — тишком-нишком, як злодії?! — батько підхопився з крісла, спершись кулаками про стіл і пропалюючи мене лютим поглядом. — Ти тягнеш у нашу сім'ю першу-ліпшу дівку з вулиці! Ти розумієш, що це потрапить у пресу?! Що про нас скажуть бізнес-партнери?!

— Мене не цікавить, що скажуть бізнес-партнери про моє особисте життя, — холодно, карбуючи кожне слово, відповів я. — Леона тепер моя офіційна дружина. Законна й перед Богом, і перед державою. Змирися з цим.

Батько важко дихав, його обличчя налилося багрянцем від моєї непохитності:

— Ти думаєш, ти найрозумніший?! Думаєш, заховав її за своїми мільйонами й дідусевим фондом — і все, кінці в воду?! Я не залишу це просто так, Даміре! Пом’яни моє слово!

— Не радив би тобі втручатися, — застеріг я, злегка примруживши очі.

— Я дізнаюся про цю дівчину абсолютно все! — продовжив він, підвищуючи голос і вказуючи на мене пальцем. — Кожну її таємницю, кожен брудний секрет її сімейки! Я розрию її минуле до самого дна й особисто покажу тобі, на кому ти одружився! Ти ще пошкодуєш про це рішення, сину. Вона знищить тебе, а ти навіть не помітиш!

Усередині в мене закипіла пекельна лють, але я не дозволив їй виплеснутися назовні, лише міцніше стиснув кулаки, так що кісточки пальців побіліли.

— Залиш нас із Леонею в спокої, — запекливим, загрозливим шепотом відрізав я, випроставшись на повний зріст і дивлячись йому прямо в очі. — Якщо ти спробуєш нашкодити їй або влізти в нашу сім'ю — ти втратиш сина. Запам'ятай мої слова.

Не чекаючи на відповідь, я крутнувся на каблуках і широким, рішучим кроком вийшов із кабінету, грюкнувши важкими дверима так, що здригнулися шибки, і залишив розлюченого батька в повній самоті.